Храм Олександра Свірського
Церква та духовенство мали велике значення в усі часи в нашому регіоні, який, до речі, входив колись до складу Слобідської України. Особливо великою була їх роль в моральній культурі. Православна віра в житті наших пращурів відігравала колосальну роль в духовному вихованні народних мас. Про це турбувалися постійно не тільки князі Куракіни, які займалися у XVIII ст. заселенням нашого краю в колишньому Дикому полі, а й самі поселенці, що прибували сюди з Київської, Чернігівської, Полтавської, Воронезької губерній. На вільні землі вони привозили з собою часто священників і церковний притч, образи, церковний треб, богослужебні книги і навіть церковні дзвони. На кошти поселян і пожертвування заможних вільних хліборобів будувалися церкви в нашому краї. За майже сто років панування тут князів Куракіних при їх активній участі були побудовані храми в князівських вотчинах: в Білокуракиному, Павлівці, Олександрівці, Танюшівці. Це, звичайно, позитивно вплинуло на духовну культуру наших пращурів. Ось що, приміром, писав титулярний радник Дмитро Малимонов своєму патрону О.Б.Куракіну в другій половині XVIII ст. про ставлення місцевого населення до церкви: “К святой церкви весьма прилепны: ни отдаленность, ни погода не препятствуют им в праздничный день отдать долг по закону. Усердие их к храму и тем свидетельствуется, что все церкви в слободах снабжены всем нужным и притом достаточно.
В одній із публікацій на Великдень минулого року ми розповідали про історію Білокуракинського Свято-Тихонівського храму. Сподіваємося, що і нинішня розповідь про храм преподобного Олександра Свірського селища Лозно-Олександрівка викличе великий інтерес у читачів.
Як зазначається в фамільному архіві князів Куракіних, слобода Олександрівка Старобільського повіту Харківської губернії розташована у вузькій долині довжиною приблизно трьох верст впродовж правого боку невеличкої річки Лозної, яка впадає в річку Айдар.
Слобода Олександрівка від повітового міста в 75 верстах, від губернського в 200, від Білокуракиного — в 45. Легенда свідчить, що Олександрівка одержала свою назву від імені колишнього власника князя Олександра Борисовича Куракіна 1-го, сина князя Бориса Івановича. При князі Олександрі Борисовичу ця місцевість, що була спустошена після чуми 1718 року, знову швидко заселялася. В 1757 році місцеві жителі, при сприянні прикажчика, попросили дозволу побудувати храм в ім’я преподобного Олександра Свірського, ім’я якого носив князь Олександр Борисович, і храм був освячений 30 серпня 1758 року. Церква ця по приходу вважалась досить обширною. В 1817 році розпочалося будівництво кам’яного храму, який і освячений. Отже, з того пам’ятного моменту нині виповнюється 246 років. Цей храм побудований сажнів за десять від колишнього на майдані в центрі слободи. На місці старого храму знаходилася маленька дерев’яна капличка.
В 1782 році слобода Олександрівка належала князю Івану Борисовичу Куракіну, пізніше її з хуторами і 1700 душами поселення і з 28000 десятинами родючого чорнозему, купив якийсь A.B.Марков. Після цього ця слобода тривалий час була у володінні дворянського роду Муханових. Сенатор Олексій Ілліч Муханов, що помер у 1839 році, був уже власником Олександрівки. Камергер Микола Олексійович Муханов доставив у Олександрівський храм багату ризницю в тисячу рублів. В епоху звільнення селян Микола і Володимир Олексійовичі Муханови володіли тут близько 23000 дес. землі. В опису майна церкви слободи Олександрівки за 1825 рік зазначаються такі речі, що в різні часи були надіслані їй, як пожертви. Опис подається мовою оригіналу: “1. Крест серебряный, чеканной работы, с изображением Распятия Господня, весу в нем 1 ф. 19 зол. На рукоятке креста надпись: “В церковь слободы Александровской приложил князь Александр Борисович Куракин, 1784 г. 30 августа”. В 1826 г. этот крест переделан, но надпись цела. 2. Потирь серебряный, вызолоченный, весом в 1 ф. 8 зол., с клеймом и знаком 1764 г., вложенный 1768 г. августа 30 дня, стоимостью в 250 р. 3. Дискось серебряный, вызолоченый, в 33 зол., с клеймом и знаком 1764 г. (поступил тогда же, равно как и предметы под №№4-8), стоимостью в 40 р. 4. Звездица серебряная, в 18 зол., 1764 г., стоимостью в 22 р. 5. Лжица серебряная, в 6 1/2 зол., 1764 г. (в 1821 г. переделана). 6. Стальное с черною граненною рукояткою копие. 7. Андидорное оловянное блюдо в 6 фунтов весом. 8. Покровец крестообразный, по светлофиолетовому фону вышитый золотом и серебром, с живописным изображением Спасителя в потере и по сторонам четырех ангелов, на выбойчатой подкладке. 9. Покровец, по белому гарнитуру шитый золотом и разными шелками, на выбойчатой подкладке. 10. Покровец, по белому гарнитуру шитый золотом и шелками, на выбойчатой подкладке. 11. Диаконовский стихирь белого цветного штофа с оплечьем зеленой парчи, обложенным вокруг золотою сеткою (поступил 1762 г. 30 августа), ценою в 96 руб. 12. Орарь белой парчи, обложен красною лентою, на набойчатой подкладке. 13. Лампада желтой меди 7 1/2 ф. (поступила тогда же). 14.Евангелие, в плисовом переплете, киевской печати 1746 г. В 1871 г. это Евангелие переделано. 15. Часослов, в кожаном переплете, московской печати 1753 г. (поступил 1761 г. 1 сентября). 16. Вторая часть узаконений греческих царей, в кожаном переплете (поступила 1789 г. 2 сентября). 17. Осьмогласный ирмологий, в кожаном переплете, московской печати 1751 г. (поступил 1758 г. 29 августа). 18. Нотный обиход, в кожаном переплете, 1772 г. (поступил 1775 г. 6 марта). 19. Книга молебных пений, в кожаном переплете, московской печати 1775 г. (поступила 1776 г. августа 1 дня).”
Із всіх цих речей, що були подаровані князями Куракіними як пожертвування, до 1903 року збереглись тільки “Крест с надписью, дискос и копие”, а інших предметів вже немає. Як і в інших селах, життя місцевого духовенства в значній мірі спрямовувалося і контролювалося княжою владою, яка брала участь і в призначенні членів церковного причту. В архівах П.І.Щукіна дослідник минувшини свого родоводу А.Ф.Куракін виявив досить цікавого листа управителя Василя Петруліна, який датовано 15 січня 1786 року.
В ньому, зокрема, говориться:
“При случае наблюдения моего сей почты в желаемую угодность вашего сиятельства, должен не умолчать о взятом ко мне прибежище слободы Александровки от дьякона Лаврентия Кульчиновскаго в том, что как он, уже безпрерывною своею бытностью во оной слободе находясь в чинослужении при церкви более 20 лет; а из числа онаго времени и в нынешней настоящей степени также большую уже часть продолжает; да и в таком приходе, где превосходить число я двухсот дворов, и что в таковых местах точно положено быть по два священника; но чтоб через происки не могли посторонне желающие также подобным воспользоваться помещением в занятии онаго дву-поповскаго места, как и в слободу Белокуракину третий уже распределением духовной команды определен; то оный дьякон и осмысливается через сие объяснение мое покорнейше просить себе точной в том воли вашего сиятельства в разсуждении своего желания, а равно и прихожан, чтоб поставленому быть к той же церкви во священники. И когда тем он подтвердительно от вашего сиятельства осчастливлен будет, так чтобы удостоить его уже к белогородскому преосвященному Агею покровительнейшим своим об нем и отписанием, с коим бы он отсюда явиться к нему мог. А как добропорядочное его поведение и мне не безызвестно, равно ж и уважительная надобность быть двум в той слободе священникам, что слабость одного, а иногда и самая немощь, в разные места по хуторам, да и в слободе в одно время при случающейся надобности к сохранению мирских потребностей как-либо и не допустить; а взаимствование из других слобод весьма не близкое; то в таковые случаи нередко остаются и прихожане без должнаго христианского соблюдения, через что просьба его, Кульчиновскаго, и во мне произвела сие возбуждение к представлению на разсмотрение в том вашего сиятельства”.
3 кожним роком храм в Олександрівці ставав все величнішим і багатшим.
Він мав власну землю, а духовенство відзначалося високою освіченістю. Ще й до цього часу старожили селища пам’ятають неповторний церковний дзвін, який лунає Великодні дні протягом всього тижня чарівним і незабутнім передзвоном. Його чути було на відстані 20-и кілометрів.
У період революції і громадянської війни церква працювала, а в 30-ті роки зазнала повної руйнації і глумління з боку так званих “безбожників”. Церкву зруйнували і побудували на її місці селищний Будинок культури.
Пройшло немало часу, і тільки в роки незалежної України лозноолександрівці порушили питання про відродження храму в селищі. П’ять років тому під молитовний будинок було передане колишнє приміщення магазину “Книги”. Це була важлива подія в духовному житті нашого краю. Тодішні архієпископ Луганський і Старобільський Іоанікій видав Указ від 15 березня 1999 року, в якому зазначалося: “Священнику Виталию Александровичу Моргунову моим определением от сего дня благословляется настоятельное служения в храме Александра Свирского пгт Лозно-Александровка Луганской области”.
За цей час відбулося облаштування молитовного будинку іконостасом, церковним требом. У цьому велику допомогу церкві надав настоятель Свято-Тихонівського храму батюшка Миколай. Парафіяни церкви Олексдра Свірського регулярно відвідують богослужіння, відправляють релігійні обряди тощо. Особливо багатолюдно буде тут у Великодні дні. Лозноолександрівці не тільки вшановуватимуть світле Христове воскресіння, а й урочисто відзначать 246-річчя з дня освячення храму преподобного Олександра Свірського, який служить духовним оберегом християнства на цій древній слобожанській землі.
Микола Коваль, краєзнавець
За матеріалами газети «Життя Білокуракинщини»від 10 квітня 2004 року
В одній із публікацій на Великдень минулого року ми розповідали про історію Білокуракинського Свято-Тихонівського храму. Сподіваємося, що і нинішня розповідь про храм преподобного Олександра Свірського селища Лозно-Олександрівка викличе великий інтерес у читачів.
Як зазначається в фамільному архіві князів Куракіних, слобода Олександрівка Старобільського повіту Харківської губернії розташована у вузькій долині довжиною приблизно трьох верст впродовж правого боку невеличкої річки Лозної, яка впадає в річку Айдар.
Слобода Олександрівка від повітового міста в 75 верстах, від губернського в 200, від Білокуракиного — в 45. Легенда свідчить, що Олександрівка одержала свою назву від імені колишнього власника князя Олександра Борисовича Куракіна 1-го, сина князя Бориса Івановича. При князі Олександрі Борисовичу ця місцевість, що була спустошена після чуми 1718 року, знову швидко заселялася. В 1757 році місцеві жителі, при сприянні прикажчика, попросили дозволу побудувати храм в ім’я преподобного Олександра Свірського, ім’я якого носив князь Олександр Борисович, і храм був освячений 30 серпня 1758 року. Церква ця по приходу вважалась досить обширною. В 1817 році розпочалося будівництво кам’яного храму, який і освячений. Отже, з того пам’ятного моменту нині виповнюється 246 років. Цей храм побудований сажнів за десять від колишнього на майдані в центрі слободи. На місці старого храму знаходилася маленька дерев’яна капличка.
В 1782 році слобода Олександрівка належала князю Івану Борисовичу Куракіну, пізніше її з хуторами і 1700 душами поселення і з 28000 десятинами родючого чорнозему, купив якийсь A.B.Марков. Після цього ця слобода тривалий час була у володінні дворянського роду Муханових. Сенатор Олексій Ілліч Муханов, що помер у 1839 році, був уже власником Олександрівки. Камергер Микола Олексійович Муханов доставив у Олександрівський храм багату ризницю в тисячу рублів. В епоху звільнення селян Микола і Володимир Олексійовичі Муханови володіли тут близько 23000 дес. землі. В опису майна церкви слободи Олександрівки за 1825 рік зазначаються такі речі, що в різні часи були надіслані їй, як пожертви. Опис подається мовою оригіналу: “1. Крест серебряный, чеканной работы, с изображением Распятия Господня, весу в нем 1 ф. 19 зол. На рукоятке креста надпись: “В церковь слободы Александровской приложил князь Александр Борисович Куракин, 1784 г. 30 августа”. В 1826 г. этот крест переделан, но надпись цела. 2. Потирь серебряный, вызолоченный, весом в 1 ф. 8 зол., с клеймом и знаком 1764 г., вложенный 1768 г. августа 30 дня, стоимостью в 250 р. 3. Дискось серебряный, вызолоченый, в 33 зол., с клеймом и знаком 1764 г. (поступил тогда же, равно как и предметы под №№4-8), стоимостью в 40 р. 4. Звездица серебряная, в 18 зол., 1764 г., стоимостью в 22 р. 5. Лжица серебряная, в 6 1/2 зол., 1764 г. (в 1821 г. переделана). 6. Стальное с черною граненною рукояткою копие. 7. Андидорное оловянное блюдо в 6 фунтов весом. 8. Покровец крестообразный, по светлофиолетовому фону вышитый золотом и серебром, с живописным изображением Спасителя в потере и по сторонам четырех ангелов, на выбойчатой подкладке. 9. Покровец, по белому гарнитуру шитый золотом и разными шелками, на выбойчатой подкладке. 10. Покровец, по белому гарнитуру шитый золотом и шелками, на выбойчатой подкладке. 11. Диаконовский стихирь белого цветного штофа с оплечьем зеленой парчи, обложенным вокруг золотою сеткою (поступил 1762 г. 30 августа), ценою в 96 руб. 12. Орарь белой парчи, обложен красною лентою, на набойчатой подкладке. 13. Лампада желтой меди 7 1/2 ф. (поступила тогда же). 14.Евангелие, в плисовом переплете, киевской печати 1746 г. В 1871 г. это Евангелие переделано. 15. Часослов, в кожаном переплете, московской печати 1753 г. (поступил 1761 г. 1 сентября). 16. Вторая часть узаконений греческих царей, в кожаном переплете (поступила 1789 г. 2 сентября). 17. Осьмогласный ирмологий, в кожаном переплете, московской печати 1751 г. (поступил 1758 г. 29 августа). 18. Нотный обиход, в кожаном переплете, 1772 г. (поступил 1775 г. 6 марта). 19. Книга молебных пений, в кожаном переплете, московской печати 1775 г. (поступила 1776 г. августа 1 дня).”
Із всіх цих речей, що були подаровані князями Куракіними як пожертвування, до 1903 року збереглись тільки “Крест с надписью, дискос и копие”, а інших предметів вже немає. Як і в інших селах, життя місцевого духовенства в значній мірі спрямовувалося і контролювалося княжою владою, яка брала участь і в призначенні членів церковного причту. В архівах П.І.Щукіна дослідник минувшини свого родоводу А.Ф.Куракін виявив досить цікавого листа управителя Василя Петруліна, який датовано 15 січня 1786 року.
В ньому, зокрема, говориться:
“При случае наблюдения моего сей почты в желаемую угодность вашего сиятельства, должен не умолчать о взятом ко мне прибежище слободы Александровки от дьякона Лаврентия Кульчиновскаго в том, что как он, уже безпрерывною своею бытностью во оной слободе находясь в чинослужении при церкви более 20 лет; а из числа онаго времени и в нынешней настоящей степени также большую уже часть продолжает; да и в таком приходе, где превосходить число я двухсот дворов, и что в таковых местах точно положено быть по два священника; но чтоб через происки не могли посторонне желающие также подобным воспользоваться помещением в занятии онаго дву-поповскаго места, как и в слободу Белокуракину третий уже распределением духовной команды определен; то оный дьякон и осмысливается через сие объяснение мое покорнейше просить себе точной в том воли вашего сиятельства в разсуждении своего желания, а равно и прихожан, чтоб поставленому быть к той же церкви во священники. И когда тем он подтвердительно от вашего сиятельства осчастливлен будет, так чтобы удостоить его уже к белогородскому преосвященному Агею покровительнейшим своим об нем и отписанием, с коим бы он отсюда явиться к нему мог. А как добропорядочное его поведение и мне не безызвестно, равно ж и уважительная надобность быть двум в той слободе священникам, что слабость одного, а иногда и самая немощь, в разные места по хуторам, да и в слободе в одно время при случающейся надобности к сохранению мирских потребностей как-либо и не допустить; а взаимствование из других слобод весьма не близкое; то в таковые случаи нередко остаются и прихожане без должнаго христианского соблюдения, через что просьба его, Кульчиновскаго, и во мне произвела сие возбуждение к представлению на разсмотрение в том вашего сиятельства”.
3 кожним роком храм в Олександрівці ставав все величнішим і багатшим.
Він мав власну землю, а духовенство відзначалося високою освіченістю. Ще й до цього часу старожили селища пам’ятають неповторний церковний дзвін, який лунає Великодні дні протягом всього тижня чарівним і незабутнім передзвоном. Його чути було на відстані 20-и кілометрів.
У період революції і громадянської війни церква працювала, а в 30-ті роки зазнала повної руйнації і глумління з боку так званих “безбожників”. Церкву зруйнували і побудували на її місці селищний Будинок культури.
Пройшло немало часу, і тільки в роки незалежної України лозноолександрівці порушили питання про відродження храму в селищі. П’ять років тому під молитовний будинок було передане колишнє приміщення магазину “Книги”. Це була важлива подія в духовному житті нашого краю. Тодішні архієпископ Луганський і Старобільський Іоанікій видав Указ від 15 березня 1999 року, в якому зазначалося: “Священнику Виталию Александровичу Моргунову моим определением от сего дня благословляется настоятельное служения в храме Александра Свирского пгт Лозно-Александровка Луганской области”.
За цей час відбулося облаштування молитовного будинку іконостасом, церковним требом. У цьому велику допомогу церкві надав настоятель Свято-Тихонівського храму батюшка Миколай. Парафіяни церкви Олексдра Свірського регулярно відвідують богослужіння, відправляють релігійні обряди тощо. Особливо багатолюдно буде тут у Великодні дні. Лозноолександрівці не тільки вшановуватимуть світле Христове воскресіння, а й урочисто відзначать 246-річчя з дня освячення храму преподобного Олександра Свірського, який служить духовним оберегом християнства на цій древній слобожанській землі.
Микола Коваль, краєзнавець
За матеріалами газети «Життя Білокуракинщини»від 10 квітня 2004 року
Коментарі
Дописати коментар