Білокуракинський портал

Напередодні 9 травня 2010 року в рамках акції «65 днів до Великої Перемоги» в залі бойової слави краєзнавчого музею Білокуракине відбулось музичне свято «Пісні, обпалені війною». Його учасниками стали колишні фронтовики, працівники тилу, діти війни, представники органів влади. В ході свята виконувалися композиції, які нагадали фронтовикам про бойові роки. Ці пісні часто складали вони самі, з ними йшли в смертельний бій, у той час професійні артисти виконували їх безпосередньо на передовій. Співали під гармошку тальянку про "синий платочек" і фронтову землянку. Ці твори стали улюбленими для всього народу, а не лише фронтовиків, вони пройняті щирістю, ліризмом, правдою життя. У другій частині свята полилися задушевні розповіді про знамениту «Катюшу», дорогі кожному серцю фронтовика «Землянка», «Синий платочек», «Тёмная ночь», «Огонёк», «Случайный вальс». Не обійшлося також без чарівного вальсу. Присутні з хвилюванням спостерігали за тим, як фронтовики, відклавши милиці, забув...

В Білокуракиному вирішили подумати не про розвиток підприємництва, а про майбутнє мистецтва. Там відбувся фестиваль патріотичної пісні. Приїхали туди не лише патріоти-українці. Завітали й гості з Росії. Поєднала ж усіх, на диво, не лише пісня, а звичайна польова квітка. Воронці — ростуть на півночі Луганщини та на заході Росії. І там і там побачити важко — квітки занесені в червону книгу. Втім, принаймні, назву рослини, використовують тут часто. «Воронцева слобода» — саме такий надпис майорить на стенді Білокуракинського будинку культури. Тут зібрались патріоти, що вміють співати та яких поєднало унікальне явище природи. Не проти дружби між слов’янами і гості з Росії. Пісні вони співають іншою мовою, втім кажуть, що биття серця в українців та росіян є одномовним. Якщо кордон — то дурниці, то організація фестивалів, на кшталт «Воронцевої слободи» справа не дуже-то легка. Поки що в авангарді організаторів українці. На гора щорічно видають одразу декілька фестивалів. Кажуть, що не дивля...