Білокуракинський портал

В спільноті газети «Життя Білокуракинщини» на Facebook вже вкотре з’явилось оголошення про те, що вони шукають співробітника… При цьому не вказано ні номера телефону, ні якихось вимог до працівника, ні розмір зарплати… Фактично ніякої конкретної інформації. Цікаво, поки в редакції будуть шукати співробітників? І яких саме? Прибиральниць чи кореспондентів? А може професійних журналістів та авторів-дописувачів, яких так бракує в редакції? А може чергового бухгалтера чи верстальника? А може дизайнера, маркетолога чи менеджера з реклами? А може, краще знайти одну людину, яка знає і професійно може виконувати обов'язки відео-оператора, фотографа, відео-монтажера, репортера, дизайнера, верстальника, літературного редактора, менеджера з реклами та маркетолога, знає програми Photoshop, InDesign, VegasPro, знає, як створювати веб-сайти, газети, журнали, книги, їхні друковані та цифрові варіанти?.. І багато чого іншого... А може вже краще відразу знайти головного редактора, який на 100% не...

На одному із етерів програми Шустер-LIVE (17.11.2016) депутат Олег Ляшко признався, що почав свою журналістську діяльність із Білокуракинської районної газети (на той час - "Заповіт Ілліча"). Зараз це газета "Життя Білокуракинщини". Саме в ній Олег Ляшко (з його слів) почав друкуватись в пресі. Тепер зрозуміло, чому районну газету у нас в народі називають "брехунцем". Мабуть, школа головного редактора Коваля М.А. передалась і самому Олегу Ляшко, який чудово використовує свої журналістські та ораторські здібності вже будучи депутатом Верховної Ради. Нажаль, у більшості білокуракинців немає можливості перевірити правдивість слів Олега Ляшко про його творчі доробки, що друкувались в районній газеті. Судячі із його слів, друкувався він в Білокуракинській райгазеті на початку 1990-х років, коли ще був молодим хлопцем 18-20 років. Було б цікаво переглянути його дописи в газеті і порівняти з тим, що він говорить зараз...   Глас Народу

Мрії «в рамках фінансування» Кожного разу, коли доводиться бувати у відрядженнях в наших віддалених районах, переважно сільських, і вникати в щоденні турботи їх жителів, не перестаємо дивуватися — ну до чого ж у нас миролюбний народ! Ні, точніше сказати — терплячий і мудрий. Тому як давно вже зрозуміли люди: надіятись треба лише на самих себе, на свої сили і матінку-природу. Як самі зроблять, так і буде, а не зроблять — то і винити будуть теж самі себе. Аби вгорі, в столицях, влада не особливо чудила. Багато чиновників хоч і говорять, що самі родом з села і у них до цих пір там живуть родичі, тому вони знають проблеми селян, але коли починають ухвалювати закони і постанови, то враження створюється зворотнє. Спробуємо проілюструвати це на прикладі життя звичайного селища міського типа Білокуракине. Дискотека з обігрівачем   Тутешній селищний голова Сергій Іванович Сірик, аби не бути голослівним, запросив на зустріч з журналістами «Нашої газети» представників різних галузей, гром...

Исторически так сложилось, что отношения редакции газеты “XXI век” и правоохранительных органов складываются не гладко. В данном контексте имеются в виду отношения официальные, а что касается неофициальных – тут все в полном порядке. Много было в “официальных” и конфликтов, и разборок, даже судебных. В то же время, каждый из нас понимает, что “козлизм” - это явление внепрофессиональное, козлов хватает в любых профессиях. Прошли те времена, когда через средства массовой информации передавались благодарности, ну, например, тем же сотрудникам милиции, за быстро выполненную работу или что-либо в этом духе. В основном к нам приходят жаловаться. И жалобы свои, как правило, подтверждают достаточно вескими документами и аргументами. Загнанные в угол чьим-то непрофессионализмом или тем же “козлизмом” люди пытаются найти выход из ситуации путем огласки позорных фактов. Но опять же, много раз говорилось, что существует в редакции такое правило – есть за что похвалить – хвалим, есть за что ругат...