Життя, як воно є
Мрії «в рамках фінансування»
Кожного разу, коли доводиться бувати у відрядженнях в наших віддалених районах, переважно сільських, і вникати в щоденні турботи їх жителів, не перестаємо дивуватися — ну до чого ж у нас миролюбний народ! Ні, точніше сказати — терплячий і мудрий. Тому як давно вже зрозуміли люди: надіятись треба лише на самих себе, на свої сили і матінку-природу. Як самі зроблять, так і буде, а не зроблять — то і винити будуть теж самі себе. Аби вгорі, в столицях, влада не особливо чудила. Багато чиновників хоч і говорять, що самі родом з села і у них до цих пір там живуть родичі, тому вони знають проблеми селян, але коли починають ухвалювати закони і постанови, то враження створюється зворотнє. Спробуємо проілюструвати це на прикладі життя звичайного селища міського типа Білокуракине.
Дискотека з обігрівачем
Кожного разу, коли доводиться бувати у відрядженнях в наших віддалених районах, переважно сільських, і вникати в щоденні турботи їх жителів, не перестаємо дивуватися — ну до чого ж у нас миролюбний народ! Ні, точніше сказати — терплячий і мудрий. Тому як давно вже зрозуміли люди: надіятись треба лише на самих себе, на свої сили і матінку-природу. Як самі зроблять, так і буде, а не зроблять — то і винити будуть теж самі себе. Аби вгорі, в столицях, влада не особливо чудила. Багато чиновників хоч і говорять, що самі родом з села і у них до цих пір там живуть родичі, тому вони знають проблеми селян, але коли починають ухвалювати закони і постанови, то враження створюється зворотнє. Спробуємо проілюструвати це на прикладі життя звичайного селища міського типа Білокуракине.
Дискотека з обігрівачем
Тутешній селищний голова Сергій Іванович Сірик, аби не бути голослівним, запросив на зустріч з журналістами «Нашої газети» представників різних галузей, громадських діячів, щоб картинки з життя вийшли «різноколірними». Почали з культури.
Директор сільського Будинку культури «Дружба» Вікторія Геннадіївна Цуканова із задоволенням перераховувала, скільки у них працює кружків і наскільки вони необхідні жителям мікрорайону Білокуракине-2. Ледве пізніше з цього ж почала і її колега — директор сільського БК «Світанок» Катерина Володимирівна Чорнуха. Пораділи за сільських дівчат і хлопчиків, які можуть займатися і в модельному, і в танцювальних гуртках, мають можливості для розвитку творчості в гуртках для рукодільниць, а також для фізичного і спортивного розвитку як в залах, так і на споруджених спортивних майданчиках. Не забуті і дискотеки, які стали невід'ємною частиною культурного життя селища. Ось тільки проходять ці дискотеки з обігрівачем під пахвою. Ми, звичайно, злегка перебільшуємо, щоб наші читачі відчули всю суть ситуації. Справа ж йде так, що обидві клубні установи не мають центрального опалювання, а використовують обігрівачі. Тобто їх переносять в ті приміщення, де мають проводитися заняття гуртківців або дискотеки, і таким чином піднімають температуру до прийнятної. Справедливості ради відмітимо, що селищний голова завірив нас, що вже вирішено питання з установкою електричних конверторів, а це дозволить вирішити проблему раз і назавжди. Що стосується проблеми кадрів, то вона начебто і є, але якщо молодому фахівцеві місцеві власті не можуть запропонувати житла, то про що тоді вести мову? Надія залишається лише на свої, місцеві таланти, які зараз вчаться в луганських вузах і коледжах.
Ось чим не ображені клубні установи Білокуракине, так це музичною апаратурою, з якою допомогли і депутати обласної ради, і селищна рада. У Катерини Чорнухи ще була мрія мати в БК караоке, аби дозвілля урізноманітити, конкурси вокальні проводити. Про неї вона і нам повідала, при цьому прохально поглянувши у бік Сергія Івановича Сірика. Тим більше що розмова відбувалася напередодні новорічних і різдвяних свят — найактивнішого періоду для працівників культури.
— Просіть, просіть, при журналістах не відмовить, — підбадьорили ми Катерину Володимирівну, і самі взяли участь в «обробці» селищного голови.
— Скільки воно хоч коштує? Тільки називайте відразу потрібну суму, а то потім почнете збільшувати її до безкінечних розмірів, жодного бюджету не вистачить, — незлобно пробурчав для порядку Сергій Іванович і погодився.
Але з чим точно не змогли допомогти, так це з ремонтом дахів, та і взагалі з капітальними ремонтами будівель. Обидва вони майже однолітки — експлуатуються по 40 років, і ремонти були б їм дуже до речі, про що їх хазяйки теж повідали нам. Так в журналістському блокноті з'явилася позначка — поцікавитися ходом справи до кінця року.
Дорослий відблиск дитячого виховання
Директор сільського Будинку культури «Дружба» Вікторія Геннадіївна Цуканова із задоволенням перераховувала, скільки у них працює кружків і наскільки вони необхідні жителям мікрорайону Білокуракине-2. Ледве пізніше з цього ж почала і її колега — директор сільського БК «Світанок» Катерина Володимирівна Чорнуха. Пораділи за сільських дівчат і хлопчиків, які можуть займатися і в модельному, і в танцювальних гуртках, мають можливості для розвитку творчості в гуртках для рукодільниць, а також для фізичного і спортивного розвитку як в залах, так і на споруджених спортивних майданчиках. Не забуті і дискотеки, які стали невід'ємною частиною культурного життя селища. Ось тільки проходять ці дискотеки з обігрівачем під пахвою. Ми, звичайно, злегка перебільшуємо, щоб наші читачі відчули всю суть ситуації. Справа ж йде так, що обидві клубні установи не мають центрального опалювання, а використовують обігрівачі. Тобто їх переносять в ті приміщення, де мають проводитися заняття гуртківців або дискотеки, і таким чином піднімають температуру до прийнятної. Справедливості ради відмітимо, що селищний голова завірив нас, що вже вирішено питання з установкою електричних конверторів, а це дозволить вирішити проблему раз і назавжди. Що стосується проблеми кадрів, то вона начебто і є, але якщо молодому фахівцеві місцеві власті не можуть запропонувати житла, то про що тоді вести мову? Надія залишається лише на свої, місцеві таланти, які зараз вчаться в луганських вузах і коледжах.
Ось чим не ображені клубні установи Білокуракине, так це музичною апаратурою, з якою допомогли і депутати обласної ради, і селищна рада. У Катерини Чорнухи ще була мрія мати в БК караоке, аби дозвілля урізноманітити, конкурси вокальні проводити. Про неї вона і нам повідала, при цьому прохально поглянувши у бік Сергія Івановича Сірика. Тим більше що розмова відбувалася напередодні новорічних і різдвяних свят — найактивнішого періоду для працівників культури.
— Просіть, просіть, при журналістах не відмовить, — підбадьорили ми Катерину Володимирівну, і самі взяли участь в «обробці» селищного голови.
— Скільки воно хоч коштує? Тільки називайте відразу потрібну суму, а то потім почнете збільшувати її до безкінечних розмірів, жодного бюджету не вистачить, — незлобно пробурчав для порядку Сергій Іванович і погодився.
Але з чим точно не змогли допомогти, так це з ремонтом дахів, та і взагалі з капітальними ремонтами будівель. Обидва вони майже однолітки — експлуатуються по 40 років, і ремонти були б їм дуже до речі, про що їх хазяйки теж повідали нам. Так в журналістському блокноті з'явилася позначка — поцікавитися ходом справи до кінця року.
Дорослий відблиск дитячого виховання
Присутністю журналістів вирішили скористатися і приймаючи участь в розмові завідувачки двох дитячих садків — Валентина Петрівна Гужва та Олена Михайлівна Лубянець («Берізка» і «Сонечко» відповідно).
— Нам би нові ліжка. — прохання Олени Михайлівни викликане досить високою наповнюваністю дошкільної установи, що, з одного боку, радує, а з іншої...
— Дам! — вже коротко говорить Сірик. Чесне слово, відчули радість від своєї, нехай навіть такої, мимовільної причетності до вирішення проблеми.
А в цілому дитячі садки Білокуракине не скаржаться ні на недолік уваги з боку місцевої влади, ні на фінансування. Окрім того, що селищна рада бере на себе часткову оплату витрат на живлення, вона також допомагає з поточними ремонтами — як в самих будівлях, так і вуличних павільйонів. Відновили на пластикові водопровідні труби. Тепер чекають обіцяної проточної гарячої води. Допоміг з ремонтом даху дитячого садочка «Сонечко» депутат облради, до якого звернулися білокуракинці. Батьки вихованців теж не залишаються осторонь і у разі потреби завжди готові взяти посильну участь.
І вже тим більше в установах освіти немає питань із завантаженням: останнім часом діточок в селищі помітно додалося — факт вже сам по собі значний і відрадний. Тут працюють кваліфіковані фахівці, недоліку в педагогічних кадрах немає. Кожна дошкільна установа працює за своєю програмою. У «Берізці» упор в роботі роблять на єдність з сім'єю, в «Сонечку» — на суспільне виховання. А якими громадянами країни вони виростуть в майбутньому — покаже час. Як відзначили наші співбесідниці, педагоги з солідним стажем роботи, нинішні вихованці — це діти вже іншого покоління. Вони розкріпачені, рухливі і у всьому прагнуть наслідувати дорослим і тому, що бачать на телеекранах. Тому незрідка в ролевих іграх вони змальовують гуляння в ресторанах з обов'язковим підніманням келихів, невгамовним узливанням і подальшим катанням на дорогих машинах. На жаль, дивуватися з цього не доводиться. А ось задуматися нам, дорослим, варто.
Суспільна складова
Бідовий депутат селищної ради — так представили нам Ольгу Денисівну Горобець, яка одночасно є ще і головою городного кооперативу, розташованого уздовж заплави річки Біла (після проведених робіт по осушенню каналу стала дуже важливою турбота про дотримання порядку на цих ділянках). Крім того, Ольга Денисівна на добровільній основі виконує також обов'язки позаштатного директора кладовища, бо офіційно такої посади немає, але життя-то йде своєю чергою, і порядок на території останнього притулку хтось повинен організовувати.
Ще один активний помічник — голова вуличного кооперативу Віктор Іванович Бондаренко, який і людей збере на схід, і проблеми своїх сусідів відстояти зможе.
З чим же найчастіше звертаються люди до депутата селищної ради, до голови вуличного комітету? Питання найжитейські: комусь треба допомогти довідку оформити, комусь дерево спиляти біля будинку, а то, дивись, завалиться в двір. Плюс проблеми освітлення вулиць, ремонт доріг, вузькі проїзди. Інший раз селяни скаржаться на недбайливих господарів корів, які забувають про свої обов'язки дивитися за худобиною. Ось з чим зазвичай не приходять — так це з проблемами водозабезпечення і газифікації. Вони тут вирішені.
— А як люди реагують на прохання здати якусь суму на загальні потреби: на те ж освітлення, на вивіз сміття?
— Спокійно, ми ж зі всіма прагнемо порозумітися. Спочатку пояснюємо і роз'яснюємо, скільки треба і для чого, вислуховуємо всі думки. Люди погоджуються, — доповнюючи один одного, відповідали наші співбесідники. — Всяке, звичайно, буває. Але насильно ніхто нікого не заставляє, все лише на добровільній основі.
У тому, що допомога жителів необхідна, в розумних межах, звичайно, показав нам селищний голова на розкладці річного бюджету селищної ради, який складає 1,7 мільйона гривень. Ці суми розподіляються на все про все — на два дитячі садки, на два Будинка Культури, на 54 багатоповерхових будинки, таких, що знаходяться в комунальній власності. На балансі ще знаходиться сміттєзвалище, без якого селищу ніяк не можна. При цьому на благоустрій виділяється близько 100 тисяч гривень на рік, близько 70 тисяч — на вуличне освітлення. Ясна річ, що першочергові статті витрат всі захищено і виплачуються до копійки.
«На розвиток немає ні копійки!» — емоційно говорить голова селища Сергій Іванович Сірик. Хоча в минулому році вдалося немало зробити і для тієї ж культури, і для освіти (про що ми вже писали вище), відремонтували центральну площу селища, зробили спортмайданчик на кварталі Перемоги. Але як і раніше на порядку денному стоїть ремонт доріг — лише по вулиці Підгірній це півтора кілометри, що потребує значної суми з бюджету.
Не втрималася від улюбленого питання — про що мріє селищний голова? Відповідь вразила своєю простотою і точністю: «Ми можемо мріяти лише в рамках фінансування». Ось так. Правда, є одна мрія, яку все-таки ставлять в розряд потенційно можливих, — побудувати, спорудити яке-небудь водоймище для відпочинку селян: це може бути гребля з пляжем або басейн, оскільки на сьогодні в селищі немає обладнаного місця для купання влітку. Можливо, знайдеться місце і йому «в рамках фінансування»?
Олена КОПТЄВА
"Наша газета", 17.01.2008
— Нам би нові ліжка. — прохання Олени Михайлівни викликане досить високою наповнюваністю дошкільної установи, що, з одного боку, радує, а з іншої...
— Дам! — вже коротко говорить Сірик. Чесне слово, відчули радість від своєї, нехай навіть такої, мимовільної причетності до вирішення проблеми.
А в цілому дитячі садки Білокуракине не скаржаться ні на недолік уваги з боку місцевої влади, ні на фінансування. Окрім того, що селищна рада бере на себе часткову оплату витрат на живлення, вона також допомагає з поточними ремонтами — як в самих будівлях, так і вуличних павільйонів. Відновили на пластикові водопровідні труби. Тепер чекають обіцяної проточної гарячої води. Допоміг з ремонтом даху дитячого садочка «Сонечко» депутат облради, до якого звернулися білокуракинці. Батьки вихованців теж не залишаються осторонь і у разі потреби завжди готові взяти посильну участь.
І вже тим більше в установах освіти немає питань із завантаженням: останнім часом діточок в селищі помітно додалося — факт вже сам по собі значний і відрадний. Тут працюють кваліфіковані фахівці, недоліку в педагогічних кадрах немає. Кожна дошкільна установа працює за своєю програмою. У «Берізці» упор в роботі роблять на єдність з сім'єю, в «Сонечку» — на суспільне виховання. А якими громадянами країни вони виростуть в майбутньому — покаже час. Як відзначили наші співбесідниці, педагоги з солідним стажем роботи, нинішні вихованці — це діти вже іншого покоління. Вони розкріпачені, рухливі і у всьому прагнуть наслідувати дорослим і тому, що бачать на телеекранах. Тому незрідка в ролевих іграх вони змальовують гуляння в ресторанах з обов'язковим підніманням келихів, невгамовним узливанням і подальшим катанням на дорогих машинах. На жаль, дивуватися з цього не доводиться. А ось задуматися нам, дорослим, варто.
Суспільна складова
Бідовий депутат селищної ради — так представили нам Ольгу Денисівну Горобець, яка одночасно є ще і головою городного кооперативу, розташованого уздовж заплави річки Біла (після проведених робіт по осушенню каналу стала дуже важливою турбота про дотримання порядку на цих ділянках). Крім того, Ольга Денисівна на добровільній основі виконує також обов'язки позаштатного директора кладовища, бо офіційно такої посади немає, але життя-то йде своєю чергою, і порядок на території останнього притулку хтось повинен організовувати.
Ще один активний помічник — голова вуличного кооперативу Віктор Іванович Бондаренко, який і людей збере на схід, і проблеми своїх сусідів відстояти зможе.
З чим же найчастіше звертаються люди до депутата селищної ради, до голови вуличного комітету? Питання найжитейські: комусь треба допомогти довідку оформити, комусь дерево спиляти біля будинку, а то, дивись, завалиться в двір. Плюс проблеми освітлення вулиць, ремонт доріг, вузькі проїзди. Інший раз селяни скаржаться на недбайливих господарів корів, які забувають про свої обов'язки дивитися за худобиною. Ось з чим зазвичай не приходять — так це з проблемами водозабезпечення і газифікації. Вони тут вирішені.
— А як люди реагують на прохання здати якусь суму на загальні потреби: на те ж освітлення, на вивіз сміття?
— Спокійно, ми ж зі всіма прагнемо порозумітися. Спочатку пояснюємо і роз'яснюємо, скільки треба і для чого, вислуховуємо всі думки. Люди погоджуються, — доповнюючи один одного, відповідали наші співбесідники. — Всяке, звичайно, буває. Але насильно ніхто нікого не заставляє, все лише на добровільній основі.
У тому, що допомога жителів необхідна, в розумних межах, звичайно, показав нам селищний голова на розкладці річного бюджету селищної ради, який складає 1,7 мільйона гривень. Ці суми розподіляються на все про все — на два дитячі садки, на два Будинка Культури, на 54 багатоповерхових будинки, таких, що знаходяться в комунальній власності. На балансі ще знаходиться сміттєзвалище, без якого селищу ніяк не можна. При цьому на благоустрій виділяється близько 100 тисяч гривень на рік, близько 70 тисяч — на вуличне освітлення. Ясна річ, що першочергові статті витрат всі захищено і виплачуються до копійки.
«На розвиток немає ні копійки!» — емоційно говорить голова селища Сергій Іванович Сірик. Хоча в минулому році вдалося немало зробити і для тієї ж культури, і для освіти (про що ми вже писали вище), відремонтували центральну площу селища, зробили спортмайданчик на кварталі Перемоги. Але як і раніше на порядку денному стоїть ремонт доріг — лише по вулиці Підгірній це півтора кілометри, що потребує значної суми з бюджету.
Не втрималася від улюбленого питання — про що мріє селищний голова? Відповідь вразила своєю простотою і точністю: «Ми можемо мріяти лише в рамках фінансування». Ось так. Правда, є одна мрія, яку все-таки ставлять в розряд потенційно можливих, — побудувати, спорудити яке-небудь водоймище для відпочинку селян: це може бути гребля з пляжем або басейн, оскільки на сьогодні в селищі немає обладнаного місця для купання влітку. Можливо, знайдеться місце і йому «в рамках фінансування»?
Олена КОПТЄВА
"Наша газета", 17.01.2008
Коментарі
Дописати коментар