ПРО КОЛАПС В КОНОПЛЯНІВСЬКІЙ ШКОЛІ. БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
Питання про закриття чи
подальшу роботу Коноплянівської школи досі остаточно не вирішено. Як
сказав один із депутатів райради – на даний момент по цьому питанню –
повний колапс. Районна влада в особі пана голови РДА Іванюченка
продовжує наполягати на закритті цієї школи, до речі - єдиної
російськомовної в Білокуракинському районі. Більшість депутатів райради,
в тому числі і безпосередньо директор цієї школи Бикова О.В. – проти
закриття. Воно і зрозуміло, бо при штаті в 12 людей в школі навчається
лише 9 учнів. Наступного року дітей буде ще менше. Перспектив у школи
немає. Звичайно, можна віднайти кошти для подальшої роботи цієї школи,
але це будуть кошти вже району, а не дотації з держбюджету. Основні
витрати, це, звичайно, зарплата персоналу. Вкладати в саму школу ніхто
нічого вже не збирається. Та і немає в цьому ніякого сенсу. Хоча будівля
школи досить непогана, має всі необхідні умови для навчання дітей,
якщо, звісно, школу опалювати та своєчасно ремонтувати. Районна влада
пропонує школу закрити, а дітей возити автобусом за 5 км в найближче
село - Дем'янівку. Мовляв, для цього держава навіть обіцяє виділити
автобус, а також відремонтувати дорогу від Коноплянівки до Дем'янівки,
тобто - створити всі умови для комфортного перевезення дітей від дому до
школи і назад.
В принципі - все логічно. І з цим важко не погодитись. Бо витрачати кошти на величезну будівлю школи, в якій навчається дітей менше, аніж працює вчителів - це не зовсім правильно, якщо врахувати, що ці самі кошти можна направити іншим школам і розподілити їх більш ефективно.
Нажаль, якби не було гірко усвідомлювати, що ще одна сільська школа в Білокуракинському районі має бути закрита, але це – правда життя. Це загальна практика для будь-якої держави, коли вчитись в школі просто нікому. Закриття школи – це ще один крок до вимирання села. І як не прикро – але це село Коноплянівка, єдине село в районі, що засноване російськомовними переселенцями ще з середини 18 століття, яке протягом майже трьох століть зберігало свою особливу культуру, мову, звичаї і завжди відрізнялось від інших сіл Білокуракинщини.
Останні роки досить багато робилось для села і його жителів директором сільськогосподарського підприємства СТОВ МТС «Альянс» Писаренко В.Г., у користуванні якого знаходиться більша частина земельних паїв жителів Коноплянівки. Але, як виявилось, робилось недостатньо для того, щоб забезпечити всіх жителів села роботою, особливо молодь, яка з року в рік покидала рідне село і не поверталась до нього. В СТОВ МТС «Альянс» зникла така галузь, як тваринництво. А саме тваринництво і є тим стрижнем, тією основою, яка дає можливість працювати не тільки влітку, але і взимку. Звичка багатьох керівників сільгосппідприємств району звільняти в зимовий сезон своїх працівників і відправляти їх на біржу праці – зіграла свою негативну роль. Бо якби ефективно селяни не працювали влітку, яку б гарну зарплату не отримували за сезон, але все одно, сім’ю треба годувати ще і взимку. А Центр зайнятості платить таку допомогу по безробіттю, яка далека від рівня зарплати. Та і не кожен може витримати всі ті вимоги працівників Центру зайнятості, щоб нарешті отримувати свою законну допомогу по безробіттю. Бо ні для кого не секрет, що працівники районного Центру зайнятості роблять все для того, щоб не дати можливості безробітному отримувати допомогу по безробіттю, пропонуючи то різні низько кваліфіковані роботи, то якесь непотрібне навчання, то вимагаючи якісь довідки… Іноді здається, що основне завдання біржі праці – це не допомога безробітнім знайти роботу, а навпаки – відбити будь-яке бажання її знайти.
Зрозуміло, що молодь досить складно залучити до важкої селянської праці. Багато хто виїхав із Коноплянівки саме із-за неможливості працевлаштуватись на таку роботу, яка б задовольняла потреби не тільки в зарплаті, але і в уподобаннях чи професійних якостях. Бо не можуть всі діти селян бути також селянами. А в селі Коноплянівка, так само, як, до речі, і в інших селах району – зовсім нічим зайнятись, крім праці на городі, по господарству (якщо воно є) чи роботи на сільгосппідприємстві. Часи змінюються. Потреби та інтереси молоді зараз зовсім інші, аніж були ще 20-30 років тому. Тому молодь і виїжджає із села і більше до нього не повертається.
Директор СТОВ МТС «Альянс» Писаренко В.Г. начебто обіцяє допомогти школі протриматись ще один рік. А що далі? А далі школу все одно доведеться закривати, якби цього не хотілось коноплянівцям.
Обіцянки влади возити дітей до Дем’янівської школи новеньким автобусом, ремонт дороги від Коноплянівки до Дем’янівки, а також працевлаштування всіх колишніх працівників школи – поки що залишаються у вигляді обіцянок. Але, як показує досвід – владі – ні місцевій, ні тим більше вищій державній – не можна довіряти ні в якому разі. Думаю, правильніше було б, якби всі ці обіцянки спочатку були б реалізовані, от тоді б і можна було б закривати школу, забезпечивши всіх дітей проїздом і влаштуванням до іншої школи, а працівників – новими робочими місцями. Якісний ремонт дороги та новенький автобус – теж мають бути. Лише після виконання цих умов можна буде говорити, що влада виконала свої обіцянки і справилась із завданням. І ніяк інакше…
ГЛАС НАРОДУ
В принципі - все логічно. І з цим важко не погодитись. Бо витрачати кошти на величезну будівлю школи, в якій навчається дітей менше, аніж працює вчителів - це не зовсім правильно, якщо врахувати, що ці самі кошти можна направити іншим школам і розподілити їх більш ефективно.
Нажаль, якби не було гірко усвідомлювати, що ще одна сільська школа в Білокуракинському районі має бути закрита, але це – правда життя. Це загальна практика для будь-якої держави, коли вчитись в школі просто нікому. Закриття школи – це ще один крок до вимирання села. І як не прикро – але це село Коноплянівка, єдине село в районі, що засноване російськомовними переселенцями ще з середини 18 століття, яке протягом майже трьох століть зберігало свою особливу культуру, мову, звичаї і завжди відрізнялось від інших сіл Білокуракинщини.
Останні роки досить багато робилось для села і його жителів директором сільськогосподарського підприємства СТОВ МТС «Альянс» Писаренко В.Г., у користуванні якого знаходиться більша частина земельних паїв жителів Коноплянівки. Але, як виявилось, робилось недостатньо для того, щоб забезпечити всіх жителів села роботою, особливо молодь, яка з року в рік покидала рідне село і не поверталась до нього. В СТОВ МТС «Альянс» зникла така галузь, як тваринництво. А саме тваринництво і є тим стрижнем, тією основою, яка дає можливість працювати не тільки влітку, але і взимку. Звичка багатьох керівників сільгосппідприємств району звільняти в зимовий сезон своїх працівників і відправляти їх на біржу праці – зіграла свою негативну роль. Бо якби ефективно селяни не працювали влітку, яку б гарну зарплату не отримували за сезон, але все одно, сім’ю треба годувати ще і взимку. А Центр зайнятості платить таку допомогу по безробіттю, яка далека від рівня зарплати. Та і не кожен може витримати всі ті вимоги працівників Центру зайнятості, щоб нарешті отримувати свою законну допомогу по безробіттю. Бо ні для кого не секрет, що працівники районного Центру зайнятості роблять все для того, щоб не дати можливості безробітному отримувати допомогу по безробіттю, пропонуючи то різні низько кваліфіковані роботи, то якесь непотрібне навчання, то вимагаючи якісь довідки… Іноді здається, що основне завдання біржі праці – це не допомога безробітнім знайти роботу, а навпаки – відбити будь-яке бажання її знайти.
Зрозуміло, що молодь досить складно залучити до важкої селянської праці. Багато хто виїхав із Коноплянівки саме із-за неможливості працевлаштуватись на таку роботу, яка б задовольняла потреби не тільки в зарплаті, але і в уподобаннях чи професійних якостях. Бо не можуть всі діти селян бути також селянами. А в селі Коноплянівка, так само, як, до речі, і в інших селах району – зовсім нічим зайнятись, крім праці на городі, по господарству (якщо воно є) чи роботи на сільгосппідприємстві. Часи змінюються. Потреби та інтереси молоді зараз зовсім інші, аніж були ще 20-30 років тому. Тому молодь і виїжджає із села і більше до нього не повертається.
Директор СТОВ МТС «Альянс» Писаренко В.Г. начебто обіцяє допомогти школі протриматись ще один рік. А що далі? А далі школу все одно доведеться закривати, якби цього не хотілось коноплянівцям.
Обіцянки влади возити дітей до Дем’янівської школи новеньким автобусом, ремонт дороги від Коноплянівки до Дем’янівки, а також працевлаштування всіх колишніх працівників школи – поки що залишаються у вигляді обіцянок. Але, як показує досвід – владі – ні місцевій, ні тим більше вищій державній – не можна довіряти ні в якому разі. Думаю, правильніше було б, якби всі ці обіцянки спочатку були б реалізовані, от тоді б і можна було б закривати школу, забезпечивши всіх дітей проїздом і влаштуванням до іншої школи, а працівників – новими робочими місцями. Якісний ремонт дороги та новенький автобус – теж мають бути. Лише після виконання цих умов можна буде говорити, що влада виконала свої обіцянки і справилась із завданням. І ніяк інакше…
ГЛАС НАРОДУ
Коментарі
Дописати коментар