Юрій ГРИБЕНКО: Школа моя рідна… Край...

Прочитавши заголовок статті, кожен поринає подумки в безтурботні часи дитинства, які тісно пов’язані з рідною школою. Ми були тоді щасливими, але в силу років цього не розуміли. Просто жили, гуляли, грали, ходили до школи, не замислюючись над проблемами роботи, заробітку, війни чи миру. І тільки тепер під тягарем років, проблем, які випали нам у цю непросту годину, розуміємо, що школа була острівцем мрій, надій, радості, любові, тією базою, з якою пішли ми в доросле життя.
Отже, школа, рідна школа, вчителі. 29 серпня, якраз напередодні 1 вересня, Дня знань, свята для школярів, вчителів, батьків, припинила своє існування Коноплянівська ЗОШ 1-2 ступенів. Дванадцята сесія Білокуракинської районної ради прийняла рішення про призупинення діяльності даної школи.
Як це було? Уважний читач, мабуть, звернув увагу, що питання про Коноплянівську школу неодноразово висвітлювалося на сторінках районної газети «Життя Білокуракинщини», але це були короткі повідомлення. А питання стояло гостро – бути чи не бути цій школі?
Щоб зрозуміти, чому так сталося, що з переліку шкіл Білокуракинського району зникла малокомплектна сільська школа, треба пов’язати з тією ситуацією, що коїться в нашій державі на освітній ниві та в житті сіл України. Владою та урядом передбачається радикальне скорочення не лише сільських шкіл, а й учителів. Офіційно оголошено цифру 1300 осіб.
Уже рік, як не фінансується з бюджету професійно-технічна освіта. Є наміри передати технікуми-коледжі на місцеві бюджети, у яких, звісно, немає коштів на їх утримання.
Планують створити опорні школи, що фактично призведе до знищення так званих малокомплектних і неперспективних сільських шкіл. Протягом 1990-2014 років чисельність сільського населення в Україні зменшилася на 2 мільйони 800 тисяч осіб, з мапи України зникло 776 сіл, а ще близько тисячі сіл чекає така ж доля в найближчі 10 років.
Зменшилися обсяги виробництва сільськогосподарської продукції: виробництво продукції рослинництва впало на 5,6%, тваринництва на 3,6%. Село нищать податками. Великі агрохолдинги розглядають село не як колиску нації, а як територію для заробітку. А створення об’єднаних територіальних громад?
Українське село - полігон для випробувань.  Що дала об’єднана територіальна громада для Коноплянівки – читайте далі. За цими оптимізаціями, децентралізаціями, об’єднаннями криється прихована мета – знищити село і добратись та привласнити найбільший наш ресурс - землю. Наприкінці 2015 року вийшла постанова Кабміну, згідно якої школи, де учнів менше 25, повинні бути реорганізовані або фінансуватись з місцевих бюджетів.
З 1 вересня 2016 року фінансування з освітньої субвенції таких шкіл припиняється. Про ці закони знали всі головні особи району: начальник управління фінансів РДА Гончар А.В., начальник відділу освіти Зубкова Л.І., голова РДА Іванюченко С.І., голова райради Бондаренко К.І. Посадові особи мали в запасі рік, аби вирішити це питання.  Головний фінансист району Гончар А.В. запевняла депутатів, що з бюджетом все в порядку, особливо в галузі медицини та освіти.
Першою, хто відчув загрозу школі, дітям, батькам, селу була директор Коноплянівської школи Бикова Олена Вікторівна. Вона забила тривогу. Питання про закриття школи спочатку намагались вирішити одноосібно, «кабінетно». Бикова О.В. написала звернення у всі відповідні організації, установи, знайомлячи з проблемою та шукаючи шляхи виходу з цієї трагічної ситуації.
Надійшло таке звернення і на постійну комісію з питань соціального захисту населення, медицини, освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту, датоване, звертаю вашу увагу, 29 січня 2016 року.
Напруженим і важким було перше засідання. Проблему розглядали детально й глибоко. І прийшли до висновку: школа має право жити й працювати. З шести членів комісії «за» проголосували четверо. Рішення комісії було доведене до голови райради та депутатів. Тим часом ніхто з відповідальних осіб не відповів на це питання категорично «ні». Зі свого боку Зубкова Л.І. разом з директором Коноплянівської школи шукали вихід зі складної ситуації.
А час спливав. І вихід був, і була у всіх надія на позитивне вирішення долі школи. Школа могла існувати за умови співфінансування з бюджету райради та об’єднаної територіальної громади. Необхідно було лише домовитись, хто зробить перший крок і в якому розмірі внесуть кошти. На це були потрібні відповідні рішення районної ради та Білокуракинської об’єднаної громади.  Питання загострилося, коли категоричну позицію «школу закрити» зайняв голова райдержадміністрації Іванюченко С.І.
Під час створення об’єднаної територіальної громади він щиро і впевнено переконував жителів Коноплянівки, як здорово заживуть вони, коли увійдуть до ОТГ: це і збереження інфраструктури села, і залучення інвестицій, і додаткове фінансування територій. Він переконував, що школу не закриють і він цього не допустить.  З боку Іванюченка С.І. було зауваження, що це питання не вивчене як слід: не маємо позиції громади села, висновку комісії з питань економічного і соціального розвитку, бюджету та фінансів.
Негайно було організовано виїзне засідання постійної комісії з питань медицини та освіти до Коноплянівки, в роботі якої взяв участь і голова ОТГ Сірик С.І. Жителі села, батьки, вчителі висловили тверду й одностайну позицію з цього питання – школа має право на життя.  Вони написали відповідне звернення до голови районної ради Бондаренка К.І. та голови ОТГ Сірика С.І. Сірик С.І. запевнив, що за умови співфінансування школа залишиться і додав, що ОТГ бере на себе 55% фінансування, а районна рада - 45%.
Терміново збирається засідання голів комісій. Позиція комісії з питань освіти чітка і ясна: школі бути. Громада села тверда: школі жити. Комісія з питань бюджету та фінансів теж не виносить фатальний вирок, а рекомендує ОТГ взяти на себе більший відсоток у співфінансуванні.  «Треба припинити агонію Коноплянівської школи» - так сказав голова РДА в заключному слові на сесії районної ради. А ніякої агонії не було.
Маленьке, затишне село Коноплянівка жило всі ці роки до реформування звичним трудовим життям. Школа була навчальним, духовним, культурним центром. Сюди на свята і в будні йшли батьки та жителі села подивитись на наше майбутнє, дітей, як вони вчаться і чого вони досягли.
Школа дарувала радість і надію на краще, виривала з сірої буденності. І ось біда – школу закривають.  Боротьбу за її спасіння очолила директор школи Бикова Олена Вікторівна.
За час моєї педагогічної діяльності я бачив різного рівня директорів. Одні просто виконували свої посадові обов’язки, інші в своїй роботі з дітьми дивилися набагато далі, розуміючи, які високі й відповідальні  завдання покладені на їхні плечі у вихованні майбутніх громадян України. Вони не брали, вони віддавали дітям серце, любов і душу. До останніх належить і Олена Вікторівна.
Маючи лише підтримку батьків, громади села та небагатьох депутатів районної ради, вона повела боротьбу за збереження своєї школи. Три сесії районна рада вирішувала долю навчального закладу. І кожного разу Бикова О.В. переконливо доводила, що школа має і матеріальні, і фінансові можливості для подальшого існування. Директору закидали і матеріальні збитки, і низьку якість знань, і особисту вигоду й зацікавленість, і бездіяльність, і безперспективність існування цієї школи.
Але все це Бикова О.В. аргументовано спростовувала. Вона, яка віддала цій школі 23 роки свого життя, не могла, опустивши руки, дивитися, як нищать її дітище. Хто, як не вона, знала краще за всіх ситуацію в школі, її проблеми й перспективи, шляхи спасіння? Олену Вікторівну не почули.
Лицемірили, коли захоплювались її сміливістю, оптимізмом, непохитною позицією.
Вона доводила, що на утримання школи потрібно 380 тисяч гривень, а не 503 тисячі, як подавали відділи освіти та фінансів. Як директор, заради спасіння школи погодилась на всі скорочення штату техпрацівників.
Ніщо не допомогло.  «Голосуйте по совісті!» - звернулася Бикова до депутатів районної ради. На позачерговій сесії, де було лише одне питання по школі, знову під час поіменного голосування не набрано голосів для її закриття.
І тоді місцева влада вдалась до випробуваного прийому – адміністративного тиску. Знайшли слабке місце серед батьків, і двох діточок забрали до іншої школи.
Учителям пообіцяли кращі умови в інших школах, дехто погодився. Що таке немилість місцевої влади, відчули на собі й депутати, які голосували проти закриття школи. Зокрема Людмилу Діденко голова райдержадміністрації привселюдно звинуватив у бездіяльності і невмінні вирішувати проблеми виборців. Невідомо з яких причин змінив своє рішення і директор Дем’янівської школи Шипілов В.А. Фінал – дванадцята сесія райради 29 серпня 2016 року.
Присутні 22 депутатів. Напередодні постійна комісія з питань соціального захисту населення, медицини, освіти, культури, молоді та спорту обгрунтувала незмінність своєї позиції. Коноплянівська школа повністю підготовлена до нового навчального року. Педагогічний колектив має відповідний освітній рівень та викладацький досвід. Громада села виступає за збереження школи і не погоджується з пропозиціями відділу освіти та райдержадміністрації. Немає автобуса для безпечного підвезення учнів, а дорога потребує ремонту. Відсутнє юридичне обґрунтування необхідності закриття школи.
Постійна комісія з питань бюджету та фінансів не надала депутатам своє рішення про відсутність коштів на утримання школи. Районна державна адміністрація звернулася до районної ради з питання про закриття школи лише 22 серпня 2016 року, за тиждень до початку навчань.
Депутат Діденко Л.О. навела приклад Новопсковського району, де під жорнова оптимізації потрапляли чотири школи, але там знайшли можливість їх зберегти. Поіменне голосування не дало потрібної кількості голосів для закриття Коноплянівської школи.
Голова районної ради оголошує пятнадцятихвилинну перерву, а після неї оголошує, що фракції «Наш край» та «Солідарність» прийняли спільне рішення про призупинення діяльності Коноплянівської загальноосвітньої школи 1-2 ступенів. Поіменне голосування дає необхідну більшість голосів. Свою позицію змінив депутат С.Гужвінський, голос якого і став вирішальним в боротьбі за існування малокомплектної школи.
От і все… Але не все. Було прийняте політичне рішення, за яке, як відомо, відповідальності ніхто не несе. А про відповідальність перед людьми і совістю багато говорилось за цей час.
Шановний читачу і потенційний виборцю! Ти повинен знати, хто поставив крапку на долі маленької сільської школи. Край Коноплянівській школі поставили «Наш край» та «Солідарність» БПП. «Сильна Україна» виявилася безсилою. Вила в груди школі встромила Радикальна партія Олега Ляшка. Цікаво, як би зреагував на це голосування лідер партії, що так ратує за село?
Справа в тому, що ми часто помиляємося у своєму виборі від президента до місцевої влади. Гроші об’єднаної територіальної громади збережені, можна й далі розбудовувати Білокуракине. Район отримає довгоочікуваний шкільний автобус – якою ціною.
Чиновники залишились на своїх місцях, вберігши голови від немилості обласної влади і не порушивши закон. Немає школи - немає проблем. Але з’явилися інші: працевлаштування вчителів, підвезення дітей. Відповідальні особи проігнорували позицію громади села, рішення батьківського комітету, рішення постійних комісій районної ради.
Тішить одне – я голосував по совісті. Палить розум і серце, що не зміг переконати опонентів і відстояти долю школи, дітей, батьків, села. За дітьми підуть батьки. Зникне село.

Юрій Грибенко, голова постійної комісії з питань соціального захисту населення, медицини, освіти, культури, сім’ї , молоді та спорту Білокуракинської районної ради, фракція ВО «Батьківщина»
За матеріалами: https://www.facebook.com/Луганщина-це-наша-Батьківщина-1813084675584837/

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

КАК БЕЛОКУРАКИНСКАЯ ШКОЛА №1 ОТПРАЗДНОВАЛА СВОЙ 80-летний ЮБИЛЕЙ

ЧУДОВИЙ СПОСІБ ВІД ЗОМБУВАННЯ

БІЛОКУРАКИНСЬКІ "ПОПРОШАЙКИ" ЗНОВУ ПРОСЯТЬ ГРОШІ НА ЛІКАРНЮ