ПРО АЛЕЙКИ В ЦЕНТРІ СЕЛИЩА ТА ЗАРПЛАТУ ВІД СІРИКА

На масових, що були на День Незалежності, підходить до мене один молодий хлопець напідпитку і просить закурити. Даю йому цигарку. Потім він, недовго думаючи, каже:

- Дай мені 20 грн.!

- На що? - питаю.

- Та на пиво, - чесно відповідає.

Бачу, що дійсно чуваку зле... Руки аж трусяться, а грошей немає, випить купити ні за що. І тут я згадав, що бачив цього хлопця серед тих працівників, що кладуть алейки в центрі селища. Мені стало цікаво. Знову питаю в нього:

- Ти ж працюєш? Я бачив, що плитку кладеш?

- Так, - каже. - І що?

- Зарплату ж платять? Чи ні?

- Та оце вже одну алейку зробили, а Сірик й досі нічого не заплатив, сука! Вже навіть цигарки нема за шо купить.

- Як не заплатив? - дивуюсь. - А скільки ж обіцяють заплатить хоч?

- Та півтори тисячі в місяць должні заплатить...

- Як півтори в місяць? - знову дивуюсь. - І хіба там не від виробки платять?

- Та ні, - каже. - Платять за місяць роботи.

- Так це ви так можете робити і місяць, і два, і три.. Аж до Нового року можна алейки класти?.. - питаю.

- Ага, - криво посміхнувся хлопець, - так ми і не поспішаємо... Ну так даси двадцятку? - він настирно продовжував клянчити гроші.

- Понятно... - кажу. - Грошей не дам, бо в самого вже нема. Якщо хочеш пиво, то бери моє. 

Я простягнув йому свою недопиту пляшку пива. Він жадібно її схопив і удалився геть...

Ось так у нас в селищі кладуть алейки... І ось так у нас платять за роботу...

Пізніше я почув вже історію, що хлопцям заплатили аванс по 500 грн. І все... На тому виплата зарплати закінчилась... А хлопці продовжують класти алейки, особливо нікуди не поспішаючи...