ПРО СУСПІЛЬНО-КОРИСНУ ПРАЦЮ БІЛОКУРАКИНСЬКИХ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ АБО КОЛИ МИ БУДЕМО ЖИТИ КРАЩЕ
20 березня в центральному парку селища Білокуракине наводили порядок. Причому, не тільки працівники «Комунсервісу», але ще й вигнали на природу навіть деяких білокуракинських держслужбовців. Давненько не бачив, щоб вони займались суспільно-корисною працею. І ось нарешті – вони працюють!
Не знаю, кому прийшла в голову така чудова ідея, але, як на мене, це їхнє найкраще застосування. Хоча за таку зарплату, яку вони отримують, їх треба виганяти працювати по-справжньому не раз за півроку, а хоча б раз на тиждень! Може, хоч тоді б у нас в селищі було чистіше і все більш впорядковано, аніж коли працюють ті ж самі комунальники за копійки, які вони отримують, не маючи ні бажання, ні натхнення, ні належної ефективності праці.
Іноді на стадіоні «Здоров’я» мені доводиться бачити, як бігають деякі пристаркуваті тітки, яким вже далеко за 40, але які ще думають, що виглядають на 20. Вони ще, мабуть, сподіваються, що зі своїм целюлітом та зайвими кілограмами, які випадають з одягу, вони ще на щось можуть розраховувати. А може просто хочуть втекти від інфаркту чи гіпертонії, задишки чи остеохондрозу, що ломить їхні кістки від сидячої роботи. Але ж після просиджування з 8.00 ранку до 17.00 вечора і попиванням чаю та кави перед комп’ютером чи періодичним перекладанням різних папірців з місця на місце їхнє здоров’я та молодість потихеньку зникають, як і все безглузде, безкорисне і даремне життя державного службовця – безслідно йдуть у небуття…
І лише фізична праця – на благо суспільства і всіх жителів селища Білокуракине – можуть додати снаги і поправити здоров’я без будь-яких матеріальних витрат, без важких моральних зусиль і нервових зривів, які так часто відвідують наших бідолашних державних службовців, які волею долі і важким життєвим обставинам опинились в такій складній ситуації – опинились на роботі і вимушені терпіти своє недолуге, а часом абсолютно неадекватне начальство з мозком недорозвинутих дебілів, а іноді повних аморальних імбіцилів, які тільки те і вміють, що командувати та роздавати різні ідіотські вказівки та розпорядження.
Білокуракинські держслужбовці працювали, але чомусь серед натхненно і енергійно працюючих так і не було помічено ні довічного мера селища Білокуракине пана Сірика С.І., ні голови райдержадміністрації пана Іванюченка С.І. Хоча саме для них це була б найкорисніша і найпочесніша справа. Правда, бігали по парку заступники мера Шуть Д.А. та Носуля В.М. і голосно розмахували руками, обливаючись потом та горлопанячи, як навіжені, перелякані і пихаті півні, вдаючи із себе справжніх найважливіших селищних начальників.
До речі, жителі центру Білокуракине, які часто бувають в центральному парку селища або біля нього, вже, мабуть, помітили, що у 28-и височенних білих тополь, які ростуть уздовж навколо-паркової огорожі в боку вулиці Набережної, комунальники вже обпиляли нижні гілки. І це не просто так!..
Пам’ятаєте, як колись на «Білокуракинському порталі» вже була стаття, в якій автор писав про те, що прийде час, і ці тополі ще знадобляться. Бо вони дуже зручні, щоб на них можна було вішати тих, хто на це вже давно заслуговує… Як видно, не забули цю статтю місцеві князьки, добре запам’ятали… І від гріха подалі вирішили все ж таки обпиляти нижнє гілля у всіх цих тополь. Бо відчувають, мабуть, що у нас все може бути! Дупою відчувають!.. Тим більше, що вішати є кого і є за що!.. Та ще й саму огорожу навколо парку підрізали, зробили вдвічі нижчою. Не знаю, в чому сенс, але чи то комусь зайві прути знадобились для власної кузні, чи то просто вирішили на металобрухті заробити.
Мер Сірик обіцяє, що в центральному парку селища Білокуракине вже цього року буде побудований цілий сучасний комплекс для відпочинку і розваг жителів. Для цього навіть виділили чималі кошти з місцевого бюджету. Половину роботи вже навіть зробили – прибрали сміття, обпиляли і побілили дерева, майже зробили новий фонтан, обіцяють бювет, як подарунок від кримінального луганського авторитету Володимира Струка, що в 2014 році організовував тітушок та марші сепаратистів, і сприяв російським терористам захоплювати Луганськ, а тепер, як відомо, збирається балотуватись в народні депутати України до Верховної Ради восени 2019 року і явно не просто так протоптує собі доріжку на Білокуракинщину та вже добре «помазав» руки місцевій владі, яка, як видно, теж не проти «співпрацювати» із лугандонами з «ЛНР», особливо, якщо у тих є чималі гроші.
«Весна прийде – саджати будемо!» - І це не лише лозунг команди «Зе» кандидата в Президенти Володимира Зеленського. Можливо, якби у Зеленського було б більше власного досвіду в цій справі або якби він дійсно зумів підібрати таку команду, яка буде не тільки придумувати чудові яскраві лозунги, але й реалізовувати їх, то шансів би у нього стати президентом було б набагато більше, аніж в будь-кого. Та поки що багато хто із кандидатів обіцяють подібне. Але чи будуть ці обіцянки реалізовані – не факт! На жаль…
А поки білокуракинські держслужбовці виганяються як стадо слухняних рабів на суспільно-корисні громадські роботи – і це треба робити якомога частіше! – Так ми швидше станемо жити краще і наше рідне селище Білокуракине буде квітнути і благоухати, як перші весняні кульбабки посеред гір сміття і відходів, що так щедро розростаються завдяки зусиллям недолугих місцевих керівників і керівничок з розумом звичайних імбіцилів, інфузорій та різних там паразитів…
Глас Народу
Не знаю, кому прийшла в голову така чудова ідея, але, як на мене, це їхнє найкраще застосування. Хоча за таку зарплату, яку вони отримують, їх треба виганяти працювати по-справжньому не раз за півроку, а хоча б раз на тиждень! Може, хоч тоді б у нас в селищі було чистіше і все більш впорядковано, аніж коли працюють ті ж самі комунальники за копійки, які вони отримують, не маючи ні бажання, ні натхнення, ні належної ефективності праці.
Іноді на стадіоні «Здоров’я» мені доводиться бачити, як бігають деякі пристаркуваті тітки, яким вже далеко за 40, але які ще думають, що виглядають на 20. Вони ще, мабуть, сподіваються, що зі своїм целюлітом та зайвими кілограмами, які випадають з одягу, вони ще на щось можуть розраховувати. А може просто хочуть втекти від інфаркту чи гіпертонії, задишки чи остеохондрозу, що ломить їхні кістки від сидячої роботи. Але ж після просиджування з 8.00 ранку до 17.00 вечора і попиванням чаю та кави перед комп’ютером чи періодичним перекладанням різних папірців з місця на місце їхнє здоров’я та молодість потихеньку зникають, як і все безглузде, безкорисне і даремне життя державного службовця – безслідно йдуть у небуття…
І лише фізична праця – на благо суспільства і всіх жителів селища Білокуракине – можуть додати снаги і поправити здоров’я без будь-яких матеріальних витрат, без важких моральних зусиль і нервових зривів, які так часто відвідують наших бідолашних державних службовців, які волею долі і важким життєвим обставинам опинились в такій складній ситуації – опинились на роботі і вимушені терпіти своє недолуге, а часом абсолютно неадекватне начальство з мозком недорозвинутих дебілів, а іноді повних аморальних імбіцилів, які тільки те і вміють, що командувати та роздавати різні ідіотські вказівки та розпорядження.
Білокуракинські держслужбовці працювали, але чомусь серед натхненно і енергійно працюючих так і не було помічено ні довічного мера селища Білокуракине пана Сірика С.І., ні голови райдержадміністрації пана Іванюченка С.І. Хоча саме для них це була б найкорисніша і найпочесніша справа. Правда, бігали по парку заступники мера Шуть Д.А. та Носуля В.М. і голосно розмахували руками, обливаючись потом та горлопанячи, як навіжені, перелякані і пихаті півні, вдаючи із себе справжніх найважливіших селищних начальників.
До речі, жителі центру Білокуракине, які часто бувають в центральному парку селища або біля нього, вже, мабуть, помітили, що у 28-и височенних білих тополь, які ростуть уздовж навколо-паркової огорожі в боку вулиці Набережної, комунальники вже обпиляли нижні гілки. І це не просто так!..
Пам’ятаєте, як колись на «Білокуракинському порталі» вже була стаття, в якій автор писав про те, що прийде час, і ці тополі ще знадобляться. Бо вони дуже зручні, щоб на них можна було вішати тих, хто на це вже давно заслуговує… Як видно, не забули цю статтю місцеві князьки, добре запам’ятали… І від гріха подалі вирішили все ж таки обпиляти нижнє гілля у всіх цих тополь. Бо відчувають, мабуть, що у нас все може бути! Дупою відчувають!.. Тим більше, що вішати є кого і є за що!.. Та ще й саму огорожу навколо парку підрізали, зробили вдвічі нижчою. Не знаю, в чому сенс, але чи то комусь зайві прути знадобились для власної кузні, чи то просто вирішили на металобрухті заробити.
Мер Сірик обіцяє, що в центральному парку селища Білокуракине вже цього року буде побудований цілий сучасний комплекс для відпочинку і розваг жителів. Для цього навіть виділили чималі кошти з місцевого бюджету. Половину роботи вже навіть зробили – прибрали сміття, обпиляли і побілили дерева, майже зробили новий фонтан, обіцяють бювет, як подарунок від кримінального луганського авторитету Володимира Струка, що в 2014 році організовував тітушок та марші сепаратистів, і сприяв російським терористам захоплювати Луганськ, а тепер, як відомо, збирається балотуватись в народні депутати України до Верховної Ради восени 2019 року і явно не просто так протоптує собі доріжку на Білокуракинщину та вже добре «помазав» руки місцевій владі, яка, як видно, теж не проти «співпрацювати» із лугандонами з «ЛНР», особливо, якщо у тих є чималі гроші.
«Весна прийде – саджати будемо!» - І це не лише лозунг команди «Зе» кандидата в Президенти Володимира Зеленського. Можливо, якби у Зеленського було б більше власного досвіду в цій справі або якби він дійсно зумів підібрати таку команду, яка буде не тільки придумувати чудові яскраві лозунги, але й реалізовувати їх, то шансів би у нього стати президентом було б набагато більше, аніж в будь-кого. Та поки що багато хто із кандидатів обіцяють подібне. Але чи будуть ці обіцянки реалізовані – не факт! На жаль…
А поки білокуракинські держслужбовці виганяються як стадо слухняних рабів на суспільно-корисні громадські роботи – і це треба робити якомога частіше! – Так ми швидше станемо жити краще і наше рідне селище Білокуракине буде квітнути і благоухати, як перші весняні кульбабки посеред гір сміття і відходів, що так щедро розростаються завдяки зусиллям недолугих місцевих керівників і керівничок з розумом звичайних імбіцилів, інфузорій та різних там паразитів…
Глас Народу
Коментарі
Дописати коментар