ПРО САЙТ «7 ЧУДЕС БІЛОКУРАКИНЩИНИ»
Все частіше мені доводиться
знаходити в мережі Інтернет матеріали, які я колись створював та додавав
на різні сайти. Деяких сайтів вже і не існує в природі, а деякі
продовжують своє існування без мого контролю та підтримки. Так само
деякі матеріали та інформація, яка колись була мною створена та додана
на сайти, також продовжує своє існування без мого відома. В принципі,
я не маю нічого проти того, щоб мої матеріали використовувались іншими
людьми, а також розповсюджувались в різних джерелах та на різних сайтах.
Але все ж таки, хотілось би, щоб люди знали, хто є справжнім автором
тих чи інших матеріалів в мережі Інтернет, або, принаймні, є
першоджерелом інформації. Багато хто користується інформацією із
такого джерела, як Вікіпедія. Це безкоштовна всесвітньо відома
електронна енциклопедія. Саме з відти найчастіше беруть якусь
інформацію, яка вважається досить достовірною (хоч і не завжди), але є
таким собі першоджерелом про найрізноманітніші події в світі, про
видатних осіб, про місця на земній кулі і про багато чого іншого.
Так само є на Вікіпедії сторінка про селище Білокуракине та Білокуракинський район. Якщо хтось користувався Вікіпедією і шукав інформацію про Білокуракине чи Білокуракинщину, то бачив, скільки там зараз є інформації. Але так було не завжди. Ще кілька років тому (наприклад, до 2008 року) там інформації про Білокуракине та Білокуракинський район було обмаль. Але потім у мене з’явився Інтернет, і, відповідно, з’явилась можливість додавати інформацію на Вікіпедію. Пізніше я додав туди кілька матеріалів, в тому числі тексти та фото. Потім ці матеріали частково змінювались, частина знову додавалась іншими людьми, редагувалась, правилась.
Так само є на Вікіпедії сторінка про селище Білокуракине та Білокуракинський район. Якщо хтось користувався Вікіпедією і шукав інформацію про Білокуракине чи Білокуракинщину, то бачив, скільки там зараз є інформації. Але так було не завжди. Ще кілька років тому (наприклад, до 2008 року) там інформації про Білокуракине та Білокуракинський район було обмаль. Але потім у мене з’явився Інтернет, і, відповідно, з’явилась можливість додавати інформацію на Вікіпедію. Пізніше я додав туди кілька матеріалів, в тому числі тексти та фото. Потім ці матеріали частково змінювались, частина знову додавалась іншими людьми, редагувалась, правилась.
Але як я помітив, все ж таки мої
матеріали на Вікіпедії в основному залишились, а потім навіть стали
використовуватись на різних сайтах. Раніше там навіть були посилання
на сайт «Білокуракинський портал» як такий, з якого брались матеріали.
На самому сайті «Білокуракинський портал» таких матеріалів було ще
більше. Також відносно недавно, а саме восени 2015 року, в
Білокуракинській районній газеті «Життя Білокуракинщини» в різних
номерах періодично друкувались статті під рубрикою «7 чудес
Білокуракинщини». В цих статтях була інформація про так звані сім чудес
Білокуракинського району. Перелік цих семи чудес Білокуракинщини такий:
1)Криниця Відраднівська; 2)Хрест Петра в Білокуракине; 3)Павлівська
срібна посудина; 4)Луб’янські камені; 5)Нещеретівські кургани;
6)Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове; 7)Коноплянівський заказник.
Хотів би звернути увагу на те, що матеріали про «7 чудес Білокуракинщини» в районній газеті друкувались в 2015 році, коли головним редактором була призначена Отрошко А.В. Як потім виявилось, вона отримала інформацію про ці «7 чудес Білокуракинщини» із Білокуракинської ЗОШ №1. Тобто, їй просто дали таку інформацію, вказуючи на те, що колись (а саме 2011 року) учень Білокуракинської школи №1 Мотков Микита створив сайт-проект під назвою «7 чудес Білокуракинщини» і з цим сайтом приймав участь в одній із Олімпіад по інформатиці. І саме з цим сайтом він переміг. Саме матеріали цього сайту редактор районної газети використовувала при публікаціях в статтях «Життя Білокуракинщини» під рубрикою «7 чудес Білокуракинщини». Хоча, як виявилось, самого сайту редактор Отрошко А.В. навіть не бачила і, за її словами, навіть не знала про його існування. А цей сайт дійсно існує за адресою в Інтернеті: http://7top-bk.at.ua/.
Хоча в Олімпіаді по інформатиці, в якій приймав участь учень Білокуракинської ЗОШ №1 М.Мотков, могли використовуватись лише html-версії сайтів. Сайт «7 чудес Білокуракинщини», що розміщений в Інтернеті – був створений в системі Ucoz на готовому шаблоні лише із деякими змінами. Вже пізніше, як я помітив, матеріали сайту «7 чудес Білокуракинщини» використовувались іншими людьми для інших проектів, наприклад, було зроблено аналогічне відео з фото, взятого з цього сайту. Також деякі інші сайти передрукували матеріали і вони вже стали фактично певним стандартом.
А тепер я хотів би розказати дещо про цей сайт і про розміщені на ньому матеріали. Бо, думаю, що люди все ж таки мають знати правду. Сайт «7 чудес Білокуракинщини» дійсно був створений мною в системі ucoz і почав працювати наприкінці 2012 року. Він був створений лише як проект для участі в шкільній олімпіаді по інформатиці одного із учнів Білокуракинської школи №1 на прохання вчителя інформатики Григоренка С.В. Саме цей сайт був основою для створення сайту в html, який і приймав участь в олімпіаді. Подальше існування сайту в планах не було. І дійсно, після наповнення його інформацією і передачі html-версії сайту в школу, я про нього забув. І хто б міг подумати, що цей сайт будуть використовувати і надалі різні користувачі. Вірніше, інформацію з нього. Справа в тому, що коли я наповнював його інформацією, то частину її мені надали в школі, але основну частину мені довелось вишукувати самостійно із різних джерел, а також писати самому. Зокрема, інформацію про Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове мені надали частково в школі, а частково в районному музеї. Також в школі мені надали картинки та короткий опис про Коноплянівський заказник. Бо про нього у мене дійсно не було ніякої інформації. Всі інші статті мені довелось або писати самостійно, або відшукувати інформацію із різних джерел. Зокрема, дуже допомогла мені в цьому директор Білокуракинського районного краєзнавчого музею Валентина Сергіївна Ситник. Саме вона надала мені інформацію про криницю Відраднівську (в т.ч. невеличке оповідання-легенду за авторством білокуракинського поета і письменника Володимира Наумова) і спогади Михайла Гапочки про відродження криниці Відраднівської, взяті із його книги.
Розповідь про Хрест Петра, а також саму історію виникнення Білокуракиного та побудови церкви Петра і Павла мені довелось частково вишукувати в Інтернеті, в т.ч. на Вікіпедії, а також брати із книги Миколи Коваля (колишнього редактора районної газети «Життя Білокуракинщини») під назвою «Пройшли віки – розквітла воля». Саме ця книга послужила одним із основних джерел інформації також і для інших статей. Фото ж із відкриття і освячення будівництва нової каплиці та встановлення дерев’яного Хреста на горі були взяті із сайту Білокуракинської селищної ради. При деякому моєму редагуванні я використав інформацію із книги Миколи Коваля при написанні статті також і про Павлівську срібну посудину. Самої посудини в нашому районі вже давно немає, її вивезли в Росію (в Ермітаж), але в районному краєзнавчому музеї знаходяться зображення цієї посудини, які були сфотографовані мною і додані на сайт.
При описі ще одного дива Білокуракинщини – Нещеретівських курганів – я також частково використав інформацію із книги Миколи Коваля. Але тут треба зробити дуже важливе зауваження. На фото, які докладаються до статті про Нещеретівські кургани, зображені зовсім не вони. Насправді, на фотографіях, які були зроблені мною ще в 2011 році, зображені два Білокуракинських кургани, які знаходяться, відповідно, неподалік самого селища Білокуракине, а значить, можуть називатись Білокуракинськими. Офіційної назви у них немає. Якщо точніше, то знаходяться вони приблизно в 1 км на південний захід від селища Білокуракине в бік села Луб’янка. Саме тому їх дехто називає також Луб’янськими курганами. Всього їх там два кургани посеред поля, яке, як правило, щороку обробляється і використовується в сільськогосподарському виробництві одного із підприємств району. Один із курганів – найбільший в районі. Його діаметр в основі складає приблизно 30-35 метрів. Заввишки він приблизно метрів сім-вісім. Вершина його зруйнована і має воронку, яка заглиблюється в середину на 2-3 метра. Зараз ця воронка вже поступово засипається. Інший курган, який має набагато менші розміри, знаходиться на тому ж самому полі трохи ближче до селища Білокуракине. Він майже повністю зруйнований і має вигляд невеличкого зарослого бур’янами пагорба посеред поля.
Щодо самих же Нещеретівських курганів – то вони також колись існували і були одні із найбільших в районі. Але вони повністю були зруйновані і пограбовані ще в радянські часи. Великі кургани були колись і в селі Бунчуківка. Але і від них вже не залишилось сліду.
Стаття про ще одне диво Білокуракинщини – Луб’янські камені, була повністю написана мною, виходячи із тієї інформації, яку мені розповідали інші люди. А розповідали вони те, що в цих місцях дійсно колись були підземні печери, які в радянські часи зруйнували, підірвавши за допомогою вибухівки. Розповідають, що гора, на якій знаходиться найбільший курган в Білокуракинському районі, із середини складається із величезних покладів каменя-піщаника. Каміння в горі лежить пластами і поміж цих пластів ще в древні часи дикі племена кочівників (чи то скіфів, чи то сарматів) прорили підземні ходи, переховуючись чи то від ворогів, чи то від якихось природних катаклізмів. Також, трохи подалі від цієї гори, а саме в бік села Луб’янка, також знаходяться величезні поклади природного каміння, яке раніше видобували відкритим способом, розбиваючи його на маленькі частини і використовуючи в будівництві в якості будівельного матеріалу. Вже пізніше, за легендою, яку розповідали Білокуракинські старожили, вже в часи громадянської війни 1920-х років в цій місцевості ховались представники банди батька Махна. Самого Махна тут не було, а була лише невеличка банда, якою командувала жінка-отаманша. Подейкують, що вона була дуже войовнича і користувалась повагою серед місцевого населення. Її всі боялись, але і поважали. Саме в цих печерах на околицях Білокуракиного переховувались ці представники анархії, які складали частину волелюбного війська батька Махна. Зараз же всі ці печери знаходяться в зруйнованому і занедбаному стані і цікавлять лише як історична місцевість або місце для відпочинку та розваг.
Ось така історія створення сайту «7 чудес Білокуракинщини», матеріали із якого вже встигли завоювати певну популярність на просторах Інтернету. Звичайно, до чудес Білокуракинщини були віднесені далеко не всі цікаві і видатні місця Білокуракинської землі. Це лише невеличкий перелік, який був наспіх підібраний для створення Інтернет-проекту під назвою «7 чудес Білокуракинщини». Але я думаю, що в подальшому цей перелік видатних місць, історичних, культурних, природних див та чудес Білокуракинщини ще буде багато разів доповнюватись і змінюватись. І вже наступні покоління білокуракинців зможуть гордитися тим, на якій землі вони живуть, будуть пам’ятати і розповідати про це нащадкам.
07.01.2016 року
Хотів би звернути увагу на те, що матеріали про «7 чудес Білокуракинщини» в районній газеті друкувались в 2015 році, коли головним редактором була призначена Отрошко А.В. Як потім виявилось, вона отримала інформацію про ці «7 чудес Білокуракинщини» із Білокуракинської ЗОШ №1. Тобто, їй просто дали таку інформацію, вказуючи на те, що колись (а саме 2011 року) учень Білокуракинської школи №1 Мотков Микита створив сайт-проект під назвою «7 чудес Білокуракинщини» і з цим сайтом приймав участь в одній із Олімпіад по інформатиці. І саме з цим сайтом він переміг. Саме матеріали цього сайту редактор районної газети використовувала при публікаціях в статтях «Життя Білокуракинщини» під рубрикою «7 чудес Білокуракинщини». Хоча, як виявилось, самого сайту редактор Отрошко А.В. навіть не бачила і, за її словами, навіть не знала про його існування. А цей сайт дійсно існує за адресою в Інтернеті: http://7top-bk.at.ua/.
Хоча в Олімпіаді по інформатиці, в якій приймав участь учень Білокуракинської ЗОШ №1 М.Мотков, могли використовуватись лише html-версії сайтів. Сайт «7 чудес Білокуракинщини», що розміщений в Інтернеті – був створений в системі Ucoz на готовому шаблоні лише із деякими змінами. Вже пізніше, як я помітив, матеріали сайту «7 чудес Білокуракинщини» використовувались іншими людьми для інших проектів, наприклад, було зроблено аналогічне відео з фото, взятого з цього сайту. Також деякі інші сайти передрукували матеріали і вони вже стали фактично певним стандартом.
А тепер я хотів би розказати дещо про цей сайт і про розміщені на ньому матеріали. Бо, думаю, що люди все ж таки мають знати правду. Сайт «7 чудес Білокуракинщини» дійсно був створений мною в системі ucoz і почав працювати наприкінці 2012 року. Він був створений лише як проект для участі в шкільній олімпіаді по інформатиці одного із учнів Білокуракинської школи №1 на прохання вчителя інформатики Григоренка С.В. Саме цей сайт був основою для створення сайту в html, який і приймав участь в олімпіаді. Подальше існування сайту в планах не було. І дійсно, після наповнення його інформацією і передачі html-версії сайту в школу, я про нього забув. І хто б міг подумати, що цей сайт будуть використовувати і надалі різні користувачі. Вірніше, інформацію з нього. Справа в тому, що коли я наповнював його інформацією, то частину її мені надали в школі, але основну частину мені довелось вишукувати самостійно із різних джерел, а також писати самому. Зокрема, інформацію про Свято-Іллінський храм в селі Цілуйкове мені надали частково в школі, а частково в районному музеї. Також в школі мені надали картинки та короткий опис про Коноплянівський заказник. Бо про нього у мене дійсно не було ніякої інформації. Всі інші статті мені довелось або писати самостійно, або відшукувати інформацію із різних джерел. Зокрема, дуже допомогла мені в цьому директор Білокуракинського районного краєзнавчого музею Валентина Сергіївна Ситник. Саме вона надала мені інформацію про криницю Відраднівську (в т.ч. невеличке оповідання-легенду за авторством білокуракинського поета і письменника Володимира Наумова) і спогади Михайла Гапочки про відродження криниці Відраднівської, взяті із його книги.
Розповідь про Хрест Петра, а також саму історію виникнення Білокуракиного та побудови церкви Петра і Павла мені довелось частково вишукувати в Інтернеті, в т.ч. на Вікіпедії, а також брати із книги Миколи Коваля (колишнього редактора районної газети «Життя Білокуракинщини») під назвою «Пройшли віки – розквітла воля». Саме ця книга послужила одним із основних джерел інформації також і для інших статей. Фото ж із відкриття і освячення будівництва нової каплиці та встановлення дерев’яного Хреста на горі були взяті із сайту Білокуракинської селищної ради. При деякому моєму редагуванні я використав інформацію із книги Миколи Коваля при написанні статті також і про Павлівську срібну посудину. Самої посудини в нашому районі вже давно немає, її вивезли в Росію (в Ермітаж), але в районному краєзнавчому музеї знаходяться зображення цієї посудини, які були сфотографовані мною і додані на сайт.
При описі ще одного дива Білокуракинщини – Нещеретівських курганів – я також частково використав інформацію із книги Миколи Коваля. Але тут треба зробити дуже важливе зауваження. На фото, які докладаються до статті про Нещеретівські кургани, зображені зовсім не вони. Насправді, на фотографіях, які були зроблені мною ще в 2011 році, зображені два Білокуракинських кургани, які знаходяться, відповідно, неподалік самого селища Білокуракине, а значить, можуть називатись Білокуракинськими. Офіційної назви у них немає. Якщо точніше, то знаходяться вони приблизно в 1 км на південний захід від селища Білокуракине в бік села Луб’янка. Саме тому їх дехто називає також Луб’янськими курганами. Всього їх там два кургани посеред поля, яке, як правило, щороку обробляється і використовується в сільськогосподарському виробництві одного із підприємств району. Один із курганів – найбільший в районі. Його діаметр в основі складає приблизно 30-35 метрів. Заввишки він приблизно метрів сім-вісім. Вершина його зруйнована і має воронку, яка заглиблюється в середину на 2-3 метра. Зараз ця воронка вже поступово засипається. Інший курган, який має набагато менші розміри, знаходиться на тому ж самому полі трохи ближче до селища Білокуракине. Він майже повністю зруйнований і має вигляд невеличкого зарослого бур’янами пагорба посеред поля.
Щодо самих же Нещеретівських курганів – то вони також колись існували і були одні із найбільших в районі. Але вони повністю були зруйновані і пограбовані ще в радянські часи. Великі кургани були колись і в селі Бунчуківка. Але і від них вже не залишилось сліду.
Стаття про ще одне диво Білокуракинщини – Луб’янські камені, була повністю написана мною, виходячи із тієї інформації, яку мені розповідали інші люди. А розповідали вони те, що в цих місцях дійсно колись були підземні печери, які в радянські часи зруйнували, підірвавши за допомогою вибухівки. Розповідають, що гора, на якій знаходиться найбільший курган в Білокуракинському районі, із середини складається із величезних покладів каменя-піщаника. Каміння в горі лежить пластами і поміж цих пластів ще в древні часи дикі племена кочівників (чи то скіфів, чи то сарматів) прорили підземні ходи, переховуючись чи то від ворогів, чи то від якихось природних катаклізмів. Також, трохи подалі від цієї гори, а саме в бік села Луб’янка, також знаходяться величезні поклади природного каміння, яке раніше видобували відкритим способом, розбиваючи його на маленькі частини і використовуючи в будівництві в якості будівельного матеріалу. Вже пізніше, за легендою, яку розповідали Білокуракинські старожили, вже в часи громадянської війни 1920-х років в цій місцевості ховались представники банди батька Махна. Самого Махна тут не було, а була лише невеличка банда, якою командувала жінка-отаманша. Подейкують, що вона була дуже войовнича і користувалась повагою серед місцевого населення. Її всі боялись, але і поважали. Саме в цих печерах на околицях Білокуракиного переховувались ці представники анархії, які складали частину волелюбного війська батька Махна. Зараз же всі ці печери знаходяться в зруйнованому і занедбаному стані і цікавлять лише як історична місцевість або місце для відпочинку та розваг.
Ось така історія створення сайту «7 чудес Білокуракинщини», матеріали із якого вже встигли завоювати певну популярність на просторах Інтернету. Звичайно, до чудес Білокуракинщини були віднесені далеко не всі цікаві і видатні місця Білокуракинської землі. Це лише невеличкий перелік, який був наспіх підібраний для створення Інтернет-проекту під назвою «7 чудес Білокуракинщини». Але я думаю, що в подальшому цей перелік видатних місць, історичних, культурних, природних див та чудес Білокуракинщини ще буде багато разів доповнюватись і змінюватись. І вже наступні покоління білокуракинців зможуть гордитися тим, на якій землі вони живуть, будуть пам’ятати і розповідати про це нащадкам.
07.01.2016 року
Коментарі
Дописати коментар