ПРО ВІДОМОГО РАЙОННОГО КЕРІВНИКА САМОДУРА або ХТО ТАКИЙ «САША-КОРНІШОН»?

Довгі роки правління у районі представників колишньої партії регіонів, які фактично є наслідниками деградованої комсомольсько-комуністичної «еліти», призвели до розвалу економіки і повного зубожіння народу. На плаву залишились тільки ті бізнес-структури, які мали зв’язок із владою, підтримували і підживлювали її матеріально, тим самим отримуючи певні привілеї для свого бізнесу.
Один із найбільш яскравих представників цієї деградуючої «еліти» був свого часу колишній комсомолець та регіонал пан Діденко О.І. Його диктаторські та маразматичні методи управління надовго запам’ятались багатьом його колишнім підлеглим. Такого нахабного, жадібного, брехливого і лицемірного районного керівника давно не було на Білокуракинщині.
Я розповім одну цікаву історію, яку колись мені розказав один із білокуракинців, що свого часу дуже добре знав пана Діденка ще з часів його комсомольської молодості.
Коли Олександр Діденко ще був молодим агрономом, який тільки закінчив сільськогосподарський інститут, його було направлено на роботу в колгосп «Перемога» («Победа»), що в селі Нещеретове, яке, до речі, є його малою батьківщиною. А керував тоді районом комуніст Зубарєв, який, як пам’ятають люди старшого покоління, завжди був небайдужим до п’янок та гулянок. І ось під час влаштування одного із таких «свят» для себе та свого найближчого оточення Зубарєв телефонує в село Нещеретове директору колгоспу «Перемога» і просить, щоб йому для святкового столу організували пару відер маленьких огірків – корнішонів. Це було якраз влітку, саме тоді, коли в колгоспі працював молодий агроном Саша Діденко.

Для тих, хто не знає, варто сказати, що в ті роки в колгоспі «Перемога» ще був невеличкий підрозділ, який займався овочівництвом. І саме Діденку «пощастило» займатись цим підрозділом як молодому агроному. І ось викликає директор колгоспу Сашу Діденка і каже, що тільки-но зателефонувало районне начальство і сказало, щоб терміново нарвали йому і доставили в райцентр два відра корнішонів!.. Діденко аж присів… Зараз вже важко сказати, як саме довелось виконувати Діденку це розпорядження, бо чи людей не було, чи підлеглі молодого агронома просто не слухались, але, якщо вірити його словам, то йому самому довелось кілька годин лазити навколішки по полю і збирати ті кляті корнішони. Добре, мабуть, довелось тоді погнути спину молодому агроному, лазаючи по полю огірків, вибираючи серед них лише необхідні молоді невеличкі огірочки для столу районного партійного керівництва. Але, врешті решт, два відра корнішонів були зібрані і доставлені на стіл районного начальства. Аж тут здивований Зубарєв телефонує директору колгоспу «Перемога» і питає в нього, звідки ж він так швидко зумів знайти аж два відра маленьких огірків? На що той гордо відповів, що в нього є один молодий і дуже «старанний» агроном, який особисто займався цим питанням, і зовуть його Саша Діденко. Тоді Зубарєв сказав, що цього молодого агронома він особисто запрошує до себе на прийом, щоб з ним познайомитись поближче, бо такі «цінні кадри» необхідні в районі.
І дійсно, через деякий час Сашу Діденка було запрошено працювати в районний центр на комсомольську роботу, де він і почав свою партійну кар’єру, поступово просуваючись до самого верху. Тим більше, що у нього завжди була поруч молода розумна, дуже пробивна дружина Ольга Вільгельмівна, вчитель за фахом, яка вже тоді була активним комсомольським лідером в районі. Агрономом Саша Діденко пропрацював дуже мало, і в подальшому вже ніколи не повертався в колгосп. Бо робота безпосередньо на землі була явно не для нього. І це він, мабуть, зрозумів, коли сам навколішки назбирав цілих два відра корнішонів для районного начальства. Він і далі працював тільки в кабінетах і був звичайним кабінетним «пацюком», який вмів добре копирсатись в паперах і займатись партійною агітаційною роботою. В майбутньому він отримав ще одну вищу освіту в одному із вишів Харкова, хоча всім зрозуміло, що вчитись він не вчився – за нього це робила дружина-вчителька, а він лише отримав Диплом за новою спеціальністю управлінця. І вже за часи свого керування районом, Діденко О.І. віддячив дружині Ользі Вільгельмівні, нагородивши її державною нагородою - орденом княгині Ольги.
Ще на довгі роки до Діденка приклеїлось прізвисько «Саша-корнішон», яке він отримав цілком заслужено, своєчасно прогнувшись під районне начальство і отримавши від нього чималі привілеї в подальшому. І ці привілеї змогли вивести його на найвищу посаду в районі, а завдяки їй – збагатитись і забезпечити собі та своїм рідним безбідну старість. Зрозуміло, що і в подальшому йому доводилось «прогинатись» під когось, бути лицеміром, брехуном та підлабузником. Бо і тоді, і зараз, як показує життя, без цих якостей неможливо прийти до влади і отримати від неї всі необхідні привілеї та блага для власного життя.
Ось так «Саша-корнішон» став одним із найгірших, але найвідоміших керівників-самодурів Білокуракинщини, що залишили по собі найдурнішу славу на весь Білокуракинський район.

Глас Народу