НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ ПІДПІЛЛЯ ЛУГАНЩИНИ. ГРУПА "ПІВНІЧ". ПІДПІЛЛЯ У СЄВЄРОДОНЕЦЬКУ ТА ЛИСИЧАНСЬКУ
Сьогодні Сєвєродонецьк та Лисичанськ найбільші міста на вільній
українській Луганщині. Сєвєродонецьк став тимчасовим адміністративним
центром краю. Проте ці два міста до літа 2014-го теж були окуповані
достатньо боєздатним угрупуванням "Привид" Мозгового, сформованого
переважно з місцевих кoлаборантів. У Сєвєродонецьку діяли катівні
бойовиків, у яких знущалися з українських патріотів та полонених
військових.
"Умовно ми розділили наші агентурні сили на окупованій території на 5 груп: "Північ" - Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Стаханов, Алчевськ, Брянка; "Луганськ" - м. Луганськ і околиці міста; "Схід" - Краснодонський та Свердловські райони, м. Ровеньки; "Південь" - Красний Луч, Антрацит і Лутугинський район та окрема група агентів, які перебували на підконтрольній території і приносили інформацію з російської прикордонної території - група "Марківка" - Новопсковський, Марківський, Міловський райони. За деякими групами були закріплені окремі члени штабу підпілля, деякі курували декілька членів штабу чи весь штаб підпілля. Від важливості завдань групи чи для виконання особливих завдань деякі з груп підсилювали члени штабу підпілля", - розповідає Тарас Попов (член штабу підпілля).
До звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська від окупантів у цих містах активно діяло націоналістичне підпілля ВО "Свобода". "У Сєвєродонецьку ми мали свою людину в міській лікарні. 22 червня 2014 року о 15:54 я отримав від нього СМС, у якому він повідомив, що окупанти полонили молодого "айдарівця" Антона Ч. з Дніпропетровщини. В повідомленні містилася детальна інформація про нього та його діагноз. Хлопець потрапив у лікарню з катівні та був уже при смерті. Зокрема, в нього була черепно-мозкова травма та вогнепальне поранення голови з пістолета - так окупанти примушували хлопця до співпраці. Катуванням особисто керував голова Сєвєродонецького міськкому КПУ, який "наказав" лікарям будь-що підтримувати його живим до ранку, щоби записати відео, в якому він мав "визнати" участь у злочинах проти людяності бійців ЗС України. Лікар повідомив, що хлопця врятувати неможливо. До ранку він так і не дожив", - згадує керівник штабу підпілля Артем Заіка.
Наші підпільники в Сєвєродонецьку постійно передавали до штабу дані про суспільно-політичну обстановку в місті, про переміщення та розміщення бойовиків. Також наші агенти врятували і вивезли групу козака Гаврилюка, яка помилково опинилася в місті.
Агентурна мережа в Лисичанську діяла окремо від сєвєродонецької. Під час окупації в Лисичанську розміщувалися близько півтори тисячі бойовиків із банди "Привид". Вони переважно базувалися на одному з заводів міста, який належав відомому "регіоналу". За нашою інформацією, бойовики перебували там за повним сприянням керівництва заводу. Штаб підпілля організував пряму зустріч із Віктором Ч. зі штабу АТО, на якій наша людина (місцевий підприємець) із першоджерел представила всю розкладку щодо позицій окупантів у місті. Також він запропонував військовим оплатити виліт нашого винищувача і витрачені боєприпаси для знищення ворожого угрупування на території заводу (на той час близько тисячі бойовиків). У штабі АТО відмовилися від такої послуги свободівця, проте подякували за надану інформацію. Після звільнення Лисичанська, Віктор Ч. особисто подякував голові штабу націоналістичного підпілля Артемові Заіці за надану інформацію, вона була вкрай важлива при плануванні операції зі звільнення міста. За три тижні до звільнення Лисичанська на блокпосту було затримано нашого побратима з Антрацитівського району друга Валерія. Після катувань колаборанти з банди "Привид" відзняли принизливе "відеозвернення" до нашої організації. На жаль, ми не змогли знайти друга Валерія ні серед полонених, ні серед загиблих у міських катівнях російських бойовиків. Його доля лишається невідомою.
Голова штабу підпілля Артем Заіка розповідає: "Коли наші війська звільнили Сєвєродонецьк і просувалися вулицями Лисичанська в ЗМІ опублікували трагічну новину про загибель полковника О. Радієвського (23 липня), одного з керівників операції зі звільнення цих міст. 24 липня зателефонував керівник лисичанської підпільної групи і повідомив, що на нього вийшов головний лікар міської лікарні і повідомив, що полковник Радієвський живий, але з важким пораненням перебуває в лікарні. В ці дні в Лисичанську точилися вуличні бої, і на ранок територію міста, де перебував український офіцер, контролювали російські війська та бойовики банди "Привид". З того часу я особисто спілкувався з лікарем, який виявися українським патріотом і зробив все, щоби вберегти життя офіцера і запобігти його полону. Зокрема, медперсонал зняв і сховав українську військову форму офіцера - лікар запевнив мене, що це саме Радієвський. Досі ми не оприлюднювали інформацію про офіцера, але передали нашим підпільникам у місті, щоби були готові заховати його в разі загрози полону до повного звільнення міста. Наступного дня лікар повідомив, що офіцера вивезли в невідомому напрямку люди з керівного оточення обласних "регіоналів". Надвечір наш штаб з'ясував, що поранений офіцер не О. Радієвський, а підполковник ЗСУ, який отримав поранення під час наступу наших військ. Він виявився родичем високопоставленого "регіонала" і той по своїх каналах вивіз родича з міста. Врешті-решт офіцер ЗСУ був врятований, зокрема і за допомогою нашого підпілля, яке надало пограбованій бойовиками клініці ліки і медичні засоби для надання допомоги важкопораненим, зокрема і цьому офіцеру".
Після звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська, ґрунтуючись на наявній інформації, ми очікували продовження наступу наших військ і звільнення Алчевська, Стаханова та Брянки. Тому член штабу підпілля Андрій Лебідь, який тоді вже перебував у Щасті в складі батальйону "Айдар", зайнявся формуванням загонів самооборони з місцевих мешканців, які тимчасово покинули міста. Найуспішніше було підготовлено Брянську самооборону, до якої входили місцеві прихильники та члени ВО "Свобода", а також просто патріоти. "Малось на меті, що місцеві патріоти зайдуть разом із українськими військовими для допомоги в орієнтуванні на місцевості та виявленні сепаратистів та колаборантів у місті, патрулювання міста в перші тижні звільнення. Всього в складі Брянської самооборони було близько півсотні чоловіків. На жаль, просування наших військ зупинилося за Лисичанськом, і наші плани не було реалізовано", - згадує член штабу підпілля Тарас Попов.
Таким чином, після звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська група "Північ" територіально скоротилася до Попаснянського району і окупованих міст обласного підпорядкування на території району. Більша частина підпільників зі звільнених міст пішли добровольцями в ЗСУ для продовження боротьби за звільнення нашої території.
Далі буде…
Богдан Савур
"Умовно ми розділили наші агентурні сили на окупованій території на 5 груп: "Північ" - Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Стаханов, Алчевськ, Брянка; "Луганськ" - м. Луганськ і околиці міста; "Схід" - Краснодонський та Свердловські райони, м. Ровеньки; "Південь" - Красний Луч, Антрацит і Лутугинський район та окрема група агентів, які перебували на підконтрольній території і приносили інформацію з російської прикордонної території - група "Марківка" - Новопсковський, Марківський, Міловський райони. За деякими групами були закріплені окремі члени штабу підпілля, деякі курували декілька членів штабу чи весь штаб підпілля. Від важливості завдань групи чи для виконання особливих завдань деякі з груп підсилювали члени штабу підпілля", - розповідає Тарас Попов (член штабу підпілля).
До звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська від окупантів у цих містах активно діяло націоналістичне підпілля ВО "Свобода". "У Сєвєродонецьку ми мали свою людину в міській лікарні. 22 червня 2014 року о 15:54 я отримав від нього СМС, у якому він повідомив, що окупанти полонили молодого "айдарівця" Антона Ч. з Дніпропетровщини. В повідомленні містилася детальна інформація про нього та його діагноз. Хлопець потрапив у лікарню з катівні та був уже при смерті. Зокрема, в нього була черепно-мозкова травма та вогнепальне поранення голови з пістолета - так окупанти примушували хлопця до співпраці. Катуванням особисто керував голова Сєвєродонецького міськкому КПУ, який "наказав" лікарям будь-що підтримувати його живим до ранку, щоби записати відео, в якому він мав "визнати" участь у злочинах проти людяності бійців ЗС України. Лікар повідомив, що хлопця врятувати неможливо. До ранку він так і не дожив", - згадує керівник штабу підпілля Артем Заіка.
Наші підпільники в Сєвєродонецьку постійно передавали до штабу дані про суспільно-політичну обстановку в місті, про переміщення та розміщення бойовиків. Також наші агенти врятували і вивезли групу козака Гаврилюка, яка помилково опинилася в місті.
Агентурна мережа в Лисичанську діяла окремо від сєвєродонецької. Під час окупації в Лисичанську розміщувалися близько півтори тисячі бойовиків із банди "Привид". Вони переважно базувалися на одному з заводів міста, який належав відомому "регіоналу". За нашою інформацією, бойовики перебували там за повним сприянням керівництва заводу. Штаб підпілля організував пряму зустріч із Віктором Ч. зі штабу АТО, на якій наша людина (місцевий підприємець) із першоджерел представила всю розкладку щодо позицій окупантів у місті. Також він запропонував військовим оплатити виліт нашого винищувача і витрачені боєприпаси для знищення ворожого угрупування на території заводу (на той час близько тисячі бойовиків). У штабі АТО відмовилися від такої послуги свободівця, проте подякували за надану інформацію. Після звільнення Лисичанська, Віктор Ч. особисто подякував голові штабу націоналістичного підпілля Артемові Заіці за надану інформацію, вона була вкрай важлива при плануванні операції зі звільнення міста. За три тижні до звільнення Лисичанська на блокпосту було затримано нашого побратима з Антрацитівського району друга Валерія. Після катувань колаборанти з банди "Привид" відзняли принизливе "відеозвернення" до нашої організації. На жаль, ми не змогли знайти друга Валерія ні серед полонених, ні серед загиблих у міських катівнях російських бойовиків. Його доля лишається невідомою.
Голова штабу підпілля Артем Заіка розповідає: "Коли наші війська звільнили Сєвєродонецьк і просувалися вулицями Лисичанська в ЗМІ опублікували трагічну новину про загибель полковника О. Радієвського (23 липня), одного з керівників операції зі звільнення цих міст. 24 липня зателефонував керівник лисичанської підпільної групи і повідомив, що на нього вийшов головний лікар міської лікарні і повідомив, що полковник Радієвський живий, але з важким пораненням перебуває в лікарні. В ці дні в Лисичанську точилися вуличні бої, і на ранок територію міста, де перебував український офіцер, контролювали російські війська та бойовики банди "Привид". З того часу я особисто спілкувався з лікарем, який виявися українським патріотом і зробив все, щоби вберегти життя офіцера і запобігти його полону. Зокрема, медперсонал зняв і сховав українську військову форму офіцера - лікар запевнив мене, що це саме Радієвський. Досі ми не оприлюднювали інформацію про офіцера, але передали нашим підпільникам у місті, щоби були готові заховати його в разі загрози полону до повного звільнення міста. Наступного дня лікар повідомив, що офіцера вивезли в невідомому напрямку люди з керівного оточення обласних "регіоналів". Надвечір наш штаб з'ясував, що поранений офіцер не О. Радієвський, а підполковник ЗСУ, який отримав поранення під час наступу наших військ. Він виявився родичем високопоставленого "регіонала" і той по своїх каналах вивіз родича з міста. Врешті-решт офіцер ЗСУ був врятований, зокрема і за допомогою нашого підпілля, яке надало пограбованій бойовиками клініці ліки і медичні засоби для надання допомоги важкопораненим, зокрема і цьому офіцеру".
Після звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська, ґрунтуючись на наявній інформації, ми очікували продовження наступу наших військ і звільнення Алчевська, Стаханова та Брянки. Тому член штабу підпілля Андрій Лебідь, який тоді вже перебував у Щасті в складі батальйону "Айдар", зайнявся формуванням загонів самооборони з місцевих мешканців, які тимчасово покинули міста. Найуспішніше було підготовлено Брянську самооборону, до якої входили місцеві прихильники та члени ВО "Свобода", а також просто патріоти. "Малось на меті, що місцеві патріоти зайдуть разом із українськими військовими для допомоги в орієнтуванні на місцевості та виявленні сепаратистів та колаборантів у місті, патрулювання міста в перші тижні звільнення. Всього в складі Брянської самооборони було близько півсотні чоловіків. На жаль, просування наших військ зупинилося за Лисичанськом, і наші плани не було реалізовано", - згадує член штабу підпілля Тарас Попов.
Таким чином, після звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська група "Північ" територіально скоротилася до Попаснянського району і окупованих міст обласного підпорядкування на території району. Більша частина підпільників зі звільнених міст пішли добровольцями в ЗСУ для продовження боротьби за звільнення нашої території.
Далі буде…
Богдан Савур
Коментарі
Дописати коментар