НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ ПІДПІЛЛЯ ЛУГАНЩИНИ: РОБОТА ШТАБУ Й "РЕФЕРЕНДУМ"
На момент початку роботи штабу націоналістичного підпілля (травень
2014-го) в Криму півтора місяці як відбувся псевдореферендум, що став
формальним ґрунтом для анексії півострова Росією. З позиції російських
окупантів основним аргументом для легітимації того дійства в очах
світової спільноти, "референдум" було проведено із дотриманням
формально-демонстративних норм. Зокрема, організація "голосування"
відбувалася на території традиційних виборчих дільниць й за списками
виборців, що відповідали аналогічним даним, що містилися у чинних
реєстрах ЦВК України. Як наслідок - для пропаганди москвинською стороною
були запрошені "спостерігачі" з числа представників деяких кишенькових
та пригодованих Кремлем політичних партій Європи.
"Ми вже знали, що так званий "референдум" на Донбасі відбудеться 11 травня 2014 року. Дійство було широко анонсоване, й особливий акцент ставився на його легітимації й залученні для того процесу цілком законної процедури запланованих позачергових виборів Президента України. Зокрема, йшлося про проведення "референдуму" на базі "президентських" виборчкомів та списків виборців, що мали бути передані в область у першій декаді травня 2014 року. Такі ж плани мали сепаратисти й стосовно фінансування роботи виборчкомів - зреалізувати свою колабораціоністську "акцію" коштом України.
Абсолютно не маючи на той момент силового потенціалу, ми почали планувати зрив цієї проросійської акції, аби делегітимізувати "референдум" навіть в очах московських пропагандистів, звести це дійство до маргінального рівня й максимально відштовхнути його за межі правового поля. Адже подібні речі, май вони щонайменші штрихи легітимності, навіть уявної, мали б в подальшому підґрунтя для створення російськими ЗМІ чергових міфів щодо законності акції й стверджень про юридичну правильність дій окупанта" , - зазначає Тарас Попов, один із членів штабу підпілля (на той час - заступник голови обласного виборчого штабу ВО "Свобода").
"Паралельно ускладненню ситуації в Луганській області тривала підготовка до президентських виборів 25 травня. Наші представники були членами ОВК та ДВК й отримали наказ від обласного виборчого штабу не просто ігнорувати "референдум", а всіляко саботувати підготовку й проведення "спектаклю" сепаратистів. Зокрема, наш представник в ОВК у м. Антрацит, секретар комісії пан Валерій Савченко (влітку був захоплений терористами банди Мозгового у Лисичанську при спробі виїхати на підконтрольну територію для збройної боротьби; зник безвісти), пропонував голові ОДА перенести ОВК із Антрациту до н.п. Лутугіне - міста, в той момент вільного від російських бандитів" , - згадує Артем Заіка, керівник штабу підпілля (на той час - керівник обласного передвиборчого штабу ВО "Свобода").
Штаб підпілля, який було засновано 4 травня в Ізюмі, почав планувати зрив псевдореферендуму. Було вирішено звернутися до представника ВО "Свобода" в ЦВК Миколи Гармаша з пропозицією, аби він переконав членів Центрвиборчкому затримати передачу списків виборців на непідконтрольні частини Донбасу задля унеможливлення здійснити формально легітимний референдум. Окремо ставилося питання щодо припинення фінансування місцевих виборчкомів. Також із цією метою було повідомлено нардепів-свободівців. Двері свободівцям, насамперед завдяки наявності фракції у ВРУ, на той період відкривалися з меншим "скрипом", чого не скажеш сьогодні. Спілкування представників "Свободи" з членами Центрвиборчкому дало свій результат: під певним юридично обґрунтованим тиском націоналістів у ЦВК погодилися з аргументами і передачу списків виборців на проблемні території було заблоковано. Так, це певною мірою напружило ситуацію в юридичній площині в питанні щодо проведення позачергових виборів Президента України і фактично унеможливило процеси волевиявлення на цих територіях. Але нам, своєю чергою, було відомо про плани сепаратистів зірвати законні виборчі процеси, призначені на 25 травня 2014 року. Бо єдиним їхнім планом були дії за березневою кримською схемою: "референдум" 11 травня, а далі - помпезне входження в склад РФ, що мало вирішитися протягом наступних за "референдумом" 10-15 днів. І 25 травня для проросійських активістів у їхніх планах існувало вже не в складі України, а в складі Російської Федерації.
Як ми і планували, луганським колаборантам не вдалося провести референдум дотримуючися хоча б якихось формальних норм. Так, за допомогою патріотичних представників у комісіях на Луганщині та діям штабу свободівського підпілля, дільниці на Луганщині відкрилися приблизно на 30%. У переважній же ж більшості "волевиявлення" проводилося на вулиці, просто неба, на капотах машин сепаратистів, у парках і шкільних стадіонах. Через це "кримський сценарій" на Луганщині зреалізувати не вдалося, навіть московські пропагандисти не змогли перетворити його на "пристойне волевиявлення народу Донбасу". Нам вдалося звести нанівець намагання російських спецслужб та політтехнологів.
І тут без перебільшення можна говорити про злагоджену роботу свободівського ланцюжка від найнижчої і до верхньої ланки - від рядового партійця і до нардепа. Той момент, коли кожен розуміє один одного з півслова й не вагаючись оперативно виконує свою роботу.
Проти нас грали час, закон і гроші, але ми змогли їх переграти й вийти переможцями.
Луганське летовище
Надалі робота продовжилася; штаб луганського підпілля організовував інформаційну підтримку військових у Луганському аеропорті.
Летовище перебувало під блокадою терористів із числа місцевих сепаратистів та їхніх російських кураторів. Це був період важкої облоги, період страшної втрати вантажного ІЛ-76, збитого поблизу Луганська, коли в катастрофі загинуло сорок дев'ятеро хлопців із числа кращих українських військових. Трагедія над Луганськом дає зрозуміти, яке озброєння на той момент перебувало в руках терористів і як важко доводилося нашим хлопцям - захисникам летовища. Цілковита блокада об'єкта мала кілька трагічних сторінок у своїй історії. Ми тримали зв'зок із військовиками і кілька найважчих моментів того спілкування врізалися в пам'ять на все життя. Особливо болісні - інформація про втрати серед вояків, а також втрати серед цивільних із числа тих, хто допомагав захисникам луганського аеропорту.
На той час на об'єкті серед інших військовослужбовців перебувало двоє свободівців. Один із них - Євген Лоскот. Зв'язок із ним вдалося встановити через друга Руслана Марцінківа (на той момент - народний депутат від ВО "Свобода", а нині - міський голова Івано-Франківська).
Робота велась наступним чином: в Луганську працювала місцева інтернет-фірма "ЛДС" що мала мережевий ресурс, де цілодобово наживо транслювалися данні із веб-камер по всьому Луганську. Відповідно, ми почали моніторити ті камери, які давали змогу контролювати рух на дорогах, що вели в бік летовища. Керував процесом Андрій Лебідь (на той час - член обласного комітету "Свободи", в майбутньому - боєць батальйону "Айдар"), упродовж декількох днів ми змогли налагодити мережу людей, які по черзі чергували біля моніторів, і тим самим ми змогли цілодобово спостерігати за основними дорогами в Луганську.
"У нас було 10-20 хвилин, аби повідомити хлопців у аеропорту про небезпеку з того чи того напрямку. Принаймні про процес висування ворожої техніки на позиції для обстрілів аеропорту наші вояки знали заздалегідь і мали час для певної реакції: чи-то відкрити вогонь на випередження, чи-то переміститися в укриття. Хлопці дякували нам за це, казали, що наша інформація для них є безцінною. Найскладніший момент того часу був, коли Євген одного разу зателефонував і сказав, що триває досить важкий бій і вистояти шансів у них фактично нема. Але вони вистояли. Відбили атаку й не зазнали тяжких втрат.
На жаль, мені так і не вдалося з ним побачитися: при вході з аеропорту в бою його вбили російські військові" , - згадує Андрій Лебідь.
За декілька тижнів окупанти змусили власників фірми вимкнути всі веб-камери в місті. Ми втратили можливість спостерігати за Луганськом наживо. Проте ми мали на той момент мережу з числа небайдужих містян, що повідомляли нам інформацію про рух сепаратистів поблизу летовища. Інформація одразу ж передавалася свободівцям телефоном в аеропорт і збоїв у цьому напрямку роботи ми не мали аж до моменту виведення українських військовиків із Луганська.
Ці операції стали першими. Ми тільки починали отримувати досвід у підпільній боротьбі з ворогом. У цей час ми лише працювали над налагодженням нашої підпільної мережі. Різні люди - від студентів до пенсіонерів, чоловіки і жінки - були вимушені вчитися методам шпіонажу, добувати і передавати інформацію, зберігаючи власну безпеку.
"Ми вже знали, що так званий "референдум" на Донбасі відбудеться 11 травня 2014 року. Дійство було широко анонсоване, й особливий акцент ставився на його легітимації й залученні для того процесу цілком законної процедури запланованих позачергових виборів Президента України. Зокрема, йшлося про проведення "референдуму" на базі "президентських" виборчкомів та списків виборців, що мали бути передані в область у першій декаді травня 2014 року. Такі ж плани мали сепаратисти й стосовно фінансування роботи виборчкомів - зреалізувати свою колабораціоністську "акцію" коштом України.
Абсолютно не маючи на той момент силового потенціалу, ми почали планувати зрив цієї проросійської акції, аби делегітимізувати "референдум" навіть в очах московських пропагандистів, звести це дійство до маргінального рівня й максимально відштовхнути його за межі правового поля. Адже подібні речі, май вони щонайменші штрихи легітимності, навіть уявної, мали б в подальшому підґрунтя для створення російськими ЗМІ чергових міфів щодо законності акції й стверджень про юридичну правильність дій окупанта" , - зазначає Тарас Попов, один із членів штабу підпілля (на той час - заступник голови обласного виборчого штабу ВО "Свобода").
"Паралельно ускладненню ситуації в Луганській області тривала підготовка до президентських виборів 25 травня. Наші представники були членами ОВК та ДВК й отримали наказ від обласного виборчого штабу не просто ігнорувати "референдум", а всіляко саботувати підготовку й проведення "спектаклю" сепаратистів. Зокрема, наш представник в ОВК у м. Антрацит, секретар комісії пан Валерій Савченко (влітку був захоплений терористами банди Мозгового у Лисичанську при спробі виїхати на підконтрольну територію для збройної боротьби; зник безвісти), пропонував голові ОДА перенести ОВК із Антрациту до н.п. Лутугіне - міста, в той момент вільного від російських бандитів" , - згадує Артем Заіка, керівник штабу підпілля (на той час - керівник обласного передвиборчого штабу ВО "Свобода").
Штаб підпілля, який було засновано 4 травня в Ізюмі, почав планувати зрив псевдореферендуму. Було вирішено звернутися до представника ВО "Свобода" в ЦВК Миколи Гармаша з пропозицією, аби він переконав членів Центрвиборчкому затримати передачу списків виборців на непідконтрольні частини Донбасу задля унеможливлення здійснити формально легітимний референдум. Окремо ставилося питання щодо припинення фінансування місцевих виборчкомів. Також із цією метою було повідомлено нардепів-свободівців. Двері свободівцям, насамперед завдяки наявності фракції у ВРУ, на той період відкривалися з меншим "скрипом", чого не скажеш сьогодні. Спілкування представників "Свободи" з членами Центрвиборчкому дало свій результат: під певним юридично обґрунтованим тиском націоналістів у ЦВК погодилися з аргументами і передачу списків виборців на проблемні території було заблоковано. Так, це певною мірою напружило ситуацію в юридичній площині в питанні щодо проведення позачергових виборів Президента України і фактично унеможливило процеси волевиявлення на цих територіях. Але нам, своєю чергою, було відомо про плани сепаратистів зірвати законні виборчі процеси, призначені на 25 травня 2014 року. Бо єдиним їхнім планом були дії за березневою кримською схемою: "референдум" 11 травня, а далі - помпезне входження в склад РФ, що мало вирішитися протягом наступних за "референдумом" 10-15 днів. І 25 травня для проросійських активістів у їхніх планах існувало вже не в складі України, а в складі Російської Федерації.
Як ми і планували, луганським колаборантам не вдалося провести референдум дотримуючися хоча б якихось формальних норм. Так, за допомогою патріотичних представників у комісіях на Луганщині та діям штабу свободівського підпілля, дільниці на Луганщині відкрилися приблизно на 30%. У переважній же ж більшості "волевиявлення" проводилося на вулиці, просто неба, на капотах машин сепаратистів, у парках і шкільних стадіонах. Через це "кримський сценарій" на Луганщині зреалізувати не вдалося, навіть московські пропагандисти не змогли перетворити його на "пристойне волевиявлення народу Донбасу". Нам вдалося звести нанівець намагання російських спецслужб та політтехнологів.
І тут без перебільшення можна говорити про злагоджену роботу свободівського ланцюжка від найнижчої і до верхньої ланки - від рядового партійця і до нардепа. Той момент, коли кожен розуміє один одного з півслова й не вагаючись оперативно виконує свою роботу.
Проти нас грали час, закон і гроші, але ми змогли їх переграти й вийти переможцями.
Луганське летовище
Надалі робота продовжилася; штаб луганського підпілля організовував інформаційну підтримку військових у Луганському аеропорті.
Летовище перебувало під блокадою терористів із числа місцевих сепаратистів та їхніх російських кураторів. Це був період важкої облоги, період страшної втрати вантажного ІЛ-76, збитого поблизу Луганська, коли в катастрофі загинуло сорок дев'ятеро хлопців із числа кращих українських військових. Трагедія над Луганськом дає зрозуміти, яке озброєння на той момент перебувало в руках терористів і як важко доводилося нашим хлопцям - захисникам летовища. Цілковита блокада об'єкта мала кілька трагічних сторінок у своїй історії. Ми тримали зв'зок із військовиками і кілька найважчих моментів того спілкування врізалися в пам'ять на все життя. Особливо болісні - інформація про втрати серед вояків, а також втрати серед цивільних із числа тих, хто допомагав захисникам луганського аеропорту.
На той час на об'єкті серед інших військовослужбовців перебувало двоє свободівців. Один із них - Євген Лоскот. Зв'язок із ним вдалося встановити через друга Руслана Марцінківа (на той момент - народний депутат від ВО "Свобода", а нині - міський голова Івано-Франківська).
Робота велась наступним чином: в Луганську працювала місцева інтернет-фірма "ЛДС" що мала мережевий ресурс, де цілодобово наживо транслювалися данні із веб-камер по всьому Луганську. Відповідно, ми почали моніторити ті камери, які давали змогу контролювати рух на дорогах, що вели в бік летовища. Керував процесом Андрій Лебідь (на той час - член обласного комітету "Свободи", в майбутньому - боєць батальйону "Айдар"), упродовж декількох днів ми змогли налагодити мережу людей, які по черзі чергували біля моніторів, і тим самим ми змогли цілодобово спостерігати за основними дорогами в Луганську.
"У нас було 10-20 хвилин, аби повідомити хлопців у аеропорту про небезпеку з того чи того напрямку. Принаймні про процес висування ворожої техніки на позиції для обстрілів аеропорту наші вояки знали заздалегідь і мали час для певної реакції: чи-то відкрити вогонь на випередження, чи-то переміститися в укриття. Хлопці дякували нам за це, казали, що наша інформація для них є безцінною. Найскладніший момент того часу був, коли Євген одного разу зателефонував і сказав, що триває досить важкий бій і вистояти шансів у них фактично нема. Але вони вистояли. Відбили атаку й не зазнали тяжких втрат.
На жаль, мені так і не вдалося з ним побачитися: при вході з аеропорту в бою його вбили російські військові" , - згадує Андрій Лебідь.
За декілька тижнів окупанти змусили власників фірми вимкнути всі веб-камери в місті. Ми втратили можливість спостерігати за Луганськом наживо. Проте ми мали на той момент мережу з числа небайдужих містян, що повідомляли нам інформацію про рух сепаратистів поблизу летовища. Інформація одразу ж передавалася свободівцям телефоном в аеропорт і збоїв у цьому напрямку роботи ми не мали аж до моменту виведення українських військовиків із Луганська.
Ці операції стали першими. Ми тільки починали отримувати досвід у підпільній боротьбі з ворогом. У цей час ми лише працювали над налагодженням нашої підпільної мережі. Різні люди - від студентів до пенсіонерів, чоловіки і жінки - були вимушені вчитися методам шпіонажу, добувати і передавати інформацію, зберігаючи власну безпеку.
Далі буде…
Богдан Савур
Коментарі
Дописати коментар